8_Optatam-totius_(1965,2014)

OPTATAM TOTIUS

Павло, єпископ,

слуга слуг Божих,

спільно з Отцями Священного Собору

на вічний спомин про справу

ДЕКРЕТ

ПРО СВЯЩЕНИЧЕ ВИХОВАННЯ

Вступ

БАЖАНЕ оновлення ВСІЄЇ Церкви значною мірою залежить від служіння священиків,  сповненого духом Христовим[1]. Добре це усвідомлюючи, Священний Собор підкреслює велике значення священичого виховання, подає деякі основні засади, якими підтверджує правила, вже випробувані століттями, й доповнює їх новими, які відповідають конституціям та декретам цього Собору, а також новим вимогам часу. З огляду на саму єдність католицького священства, ця священича підготовка є необхідною для всіх єпархіяльних священиків та єромонахів, незалежно від їхньої приналежності до того чи іншого обряду. Тому ті розпорядження, що безпосередньо стосуються єпархіяльного духовенства, слід так само пристосувати й до всіх інших.

І. Про встановлення програми священичого

виховання в кожному народі

1. При великому розмаїтті народів та регіонів можна подати лише загальні норми; тому слід розробити в кожному народі й обряді окрему “Програму священичого виховання”. Її мають приймати Єпископські Конференції[2], час від часу перевіряти, а Апостольський Престол - затверджувати. В цій програмі загальні норми нехай будуть пристосовані до обставин окремих територій та часу, щоб священиче виховання завжди відповідало пастирським потребам тих країн, у яких доводиться здійснювати священиче служіння.

ІІ. Про старанніше заохочування до священичого покликання

2. Обов”язок плекати покликання[3] доручається всій християнській спільноті, яка має його виконувати передусім шляхом уповні християнського життя. Цьому найбільше сприяють ті сім'ї, які, оживлені духом віри, любові та побожності, стають немовби першою семінарією, а також ті парохії, де сама молодь бере участь у багатому релігійному житті. Вчителі й усі, хто якимось чином піклується про виховання дітей та юнацтва, особливо в католицьких товариствах, нехай намагаються так виховати довірену їм молодь, щоб вона могла почути Божий поклик і радо йти за ним. Усі священики нехай виявляють якомога більшу апостольську ревність у плеканні покликань, а своїм власним смиренним, діяльним і радісним життям, а також взаємною любов`ю та братньою співпрацею між священиками нехай схиляють молоді душі до священства.

А єпископам належить спонукати свою паству до праці над цими покликаннями і дбати про об’єднання всіх зусиль у цьому напрямі. Тим же, кого вони вважатимуть покликаними до служби Господньої, нехай по-батьківському допомагають, будучи готовими йти для цього на всілякі жертви.

Ця діяльна співпраця всього народу Божого у плеканні покликань відповідає дії Божого Провидіння, яке наділяє людей, обраних Богом до участі в єрархічному священстві Христа, відповідними даруваннями й допомагає їм своєю благодаттю, а законним служителям Церкви доручає покликувати кандидатів, які зі щирим наміром і цілком добровільно прагнуть такого великого завдання, і, переконавшись у їхній придатності, печаттю Святого Духа посвячувати їх на служіння Богові й Церкві[4].

Для загального розуміння потреби, природи й високої гідності священичого покликання Священний Собор доручає християнським громадам передусім уже випробувані способи спільної праці, якими є наполеглива молитва, християнське покаяння і щораз глибше наставляння вірних через проповіді, катехизу, а то й через різні засоби суспільної комунікації. До того ще Собор доручає Службам у справах покликань - уже заснованим, згідно з папськими документами, в окремих єпархіях, регіонах або країнах чи тим, що мають бути засновані, - щоб вони методично й послідовно планували пастирську діяльність для плекання покликань і розвивали її з належною розважливістю й ревністю, не нехтуючи жодними корисними допоміжними засобами, запропонованими сучасною психологією чи соціологією[5].

Справа сприяння покликанням має широтою помислу виходити за межі окремих єпархій, країн, чернечих згромаджень і обрядів, Щоб, беручи до уваги потреби вселенської Церкви, допомагати насамперед тим регіонам, де особливо настійною є потреба покликання працівників до Господнього виноградника.

(Виховання у Малих семінаріях)

3. Вихованців Малих семінарій, які засновані для плекання зародків покликання, слід формувати через особливу релігійну підготовку, передусім - шляхом відповідного духовного керівництва, щоб вони великодушно, з чистим серцем ішли за Христом-Спасителем. Під батьківським проводом настоятелів і за належної участі батьків нехай вони ведуть життя відповідно до віку, духу та розвитку підлітків і цілком згідно із засадами здорової психології, не нехтуючи здобування відповідного досвіду в загальнолюдських справах та зв'язків любові зі власною сім'єю[6]. Крім того, подані нижче норми, встановлені для Великих семінарій, нехай будуть пристосовані до Малої семінарії - залежно від того, наскільки вони відповідають її меті й природі. Програму навчання семінаристів слід укласти таким чином, щоб вони могли легко продовжити освіту деінде, якщо оберуть для себе інший життєвий стан.

З однаковою дбайливістю треба плекати й зародки покликання у підлітків і юнаків як в особливих навчальних закладах, які відповідно до місцевих умов служать також цілям Малих семінарій, так і в тих, що навчаються в інших школах або використовують інший засіб виховання. Слід також старанно підтримувати навчальні заклади й інші установи, призначені для тих, хто вирішує вже у зрілому віці йти за Божим покликанням.

ІІІ. Про устрій Великих семінарій

(Пристосування до душпастирсъкої мети)

4. Великі семінарії необхідні для підготовки до священства. В них усе виховання семінаристів має бути спрямоване до того, щоб вони стали справжніми пастирями душ за прикладом Господа нашого Ісуса Христа, Вчителя, Священика і Пастиря[7]. Тому нехай готуються: до служіння слова, щоб вони щораз глибше розуміли об'явлене слово Боже, а роздумуючи над ним, засвоїли його та виражали своєю мовою й поведінкою; до служіння в богопоклонінні та освяченні, щоб у молитві та здійсненні священних літургійних чинів вони виконували діло спасіння через Євхаристійну Жертву та святі Таїнства; до пастирського служіння, щоб вони вміли показувати людям Христа, який “прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох” (Мр. 10:45; пор. Йо. 13:12-17), і щоб, ставши для всіх слугами, ще більше їх придбати (пор. 1 Кор. 9:19).

Тому нехай об'єднана співдія всіх програм виховання - духовного, інтелектуального й дисциплінарного - буде спрямована до цієї пастирської мети, і задля цього нехай співпрацюють старанно й однозгідно всі настоятелі та вчителі, вірно підкоряючись авторитетові єпископа.

(Вибір і підготовка настоятелів)

5. Оскільки підготовка семінаристів залежить як від мудрих вимог, так і - ще більше - від надійних вихователів, то настоятелів і викладачів семінарії слід обирати з-поміж найкращих мужів[8] і старанно їх готувати шляхом ґрунтовного навчання доктрини, набуття належного душпастирського досвіду та особливого духовного і педагогічного виховання. Тому для досягнення тієї мети необхідно відкривати установи або принаймні влаштовувати курси з відповідною програмою, а також у встановлені терміни проводити з'їзди настоятелів семінарій.

Настоятелі та викладачі мають добре усвідомлювати, наскільки результат підготовки семінаристів залежить від їхнього способу мислення й поведінки. Нехай вони під керуванням ректора зв'яжуться у найтіснішу спільноту духу та праці, а між собою і разом із семінаристами нехай утворять таку сім’ю, яка відповідала б молитві Христа, “щоб були одно” (Йо. 17:11), і підтримувала серед вихованців радість від власного покликання. Єпископу ж слід особливо дбайливою любов'ю постійно надихати працівників семінарії, а щодо вихованців виявляти себе справжнім батьком у Христі. Нарешті, нехай усі священики вважають семінарію серцем єпархії та охоче надають їй свою діяльну допомогу[9].

(Добір і випробування вихованців)

6. З чуйною турботою, відповідно до віку й рівня розвитку кожного з кандидатів, треба перевіряти правильність їхніх намірів та свободу волі, духовні, моральні й інтелектуальні здібності, відповідне фізичне і психічне здоров'я; треба подумати і про можливі спадкові схильності. Слід також брати до уваги спроможність кандидатів до виконання священичих обов’язків і до здійснення пастирських завдань[10]. А загалом у справі добору й випробування вихованців треба виявляти належну рішучість, навіть якщо є помітною пекуча нестача священиків[11]. Бо ж Бог не допустить, щоб його Церква залишилася без служителів; лише гідних слід висвячувати, а невідповідних - своєчасно й по-батьківськи спрямовувати до виконання інших завдань, допомагаючи їм усвідомити своє християнське покликання і радо братися до діла апостольства мирян.

(Міжєпархіяльні семінарії)

7. Там, де окремі єпархії не мають можливості організувати власну семінарію, треба засновувати й підтримувати спільні семінарії для кількох єпархій або навіть для регіону чи всієї країни, щоб успішніше забезпечувати ґрунтовну підготовку семінаристів, бо це слід вважати у цій справі найвищим правилом. Регіональна чи національна семінарія має керуватися статутом, що його прийняли зацікавлені в цьому єпископи і затвердив Апостольський Престол[12].

А в тих семінаріях, де є багато вихованців, треба розподіляти їх за відповідними критеріями на невеликі групи, щоб краще сприяти особистій підготовці кожного семінариста, зберігаючи при цьому єдність управління та наукової підготовки.

IV. Про ретельніший підхід до духовного виховання

8. Духовна підготовка має бути тісно пов'язана з науковою та душпастирською. Її слід так проводити з допомогою духівника[13], щоб вихованці навчилися жити у родинному і постійному спілкуванні з Отцем через Сина його Ісуса Христа у Святому Духові. Оскільки вони мають через рукоположення уподібнитись до Христа-Священика, нехай звикають також проводити все своє життя в тісному єднанні з Ним, як його друзі[14]. Нехай вони так переживають пасхальне таїнство Христа, щоб у майбутньому могли втаємничити в нього довірений їм народ. Нехай навчаться шукати Христа в усьому: в докладному роздумуванні над словом Божим; в діяльній участі у священних Таїнствах Церкви, насамперед у Євхаристії та в богослужіннях добового кола[15]; в єпископові, який посилає їх, а також у людях, до яких їх посипають, особливо в бідних, малих, хворих, грішних і невіруючих. Із синівською довірою нехай вони люблять і почитають Пресвяту Діву Марію, яку Ісус Христос, помираючи на хресті, віддав учневі за матір.

Побожні вправи, що їх рекомендує гідний пошани досвід Церкви, слід старанно плекати; але й треба старатися, щоб духовне виховання не обмежувалося лише тими вправами і розвивало не лише релігійне почуття. Нехай радше вихованці семінарії вчаться жити за Євангелієм, зміцнюватись у вірі, надії та любові, щоб, розвиваючи в собі ці чесноти, вони набували молитовного духу[16], скріплювались та утверджувались у своєму покликанні, палали бажанням інших чеснот і зростали у ревному прагненні придбати всіх людей для Христа.

(Виховання в церковному дусі)

9. Нехай вихованці семінарії настільки заглибляться в таїнство Церкви, що його цей Священний Собор особливо висвітлив, щоб, зв’язавши себе узами смиренної й синівської любові до Христового Намісника, а також, ставши священиками, через відданість своєму єпископові як вірні співробітники й товариші своїм братам у священстві, цим свідчили про таку єдність, яка приваблює людей до Христа[17]. Нехай навчаться широким серцем брати участь у житті всієї Церкви, пам'ятаючи про слова святого Августина: “Наскільки хто любить Церкву Христову, настільки він має Святого Духа”[18]. Нехай семінаристи ясно розуміють, що вони не призначені ані для панування, ані для почестей, а повною мірою посвячуються на службу Богові й на душпастирське служіння. Особливо пильно слід виховувати їх у священичому послухові, у вмінні вести життя в убогості та в дусі самозречення[19], щоб вони звикали охоче зрікатися навіть тих речей, які дозволені, але не приносять користі, і щоб навчились бути подібними до розп”ятого Христа.

Нехай вихованці семінарії будуть навчені про обов'язки, що їх доведеться їм виконувати, і не треба замовчувати перед ними про жодні труднощі священичого життя - однак не так, щоб у майбутній своїй праці вони вбачали самі лише небезпеки: радше вони повинні готуватися до такого духовного життя, яке знаходило б найміцнішу підтримку в самій їхній душпастирській

діяльності.

(Виховання у чистоті)

10. Семінаристи, які, відповідно до священних і твердо встановлених законів свого обряду, дотримуються традиції священичої безженності, що гідна пошани, нехай будуть дбайливо виховані для такого стану, в якому вони, зрікаючись подружнього зв’язку заради Царства Небесного (пор. Мт. 19:12), єднаються з Господом нероздільною любов'ю[20], що глибоко відповідає Новому Завітові, дають свідчення воскресіння майбутнього віку (пор. Пк. 20:36)[21] й отримують найбільш відповідну допомогу для постійного здійснення тієї досконалої любові, завдяки якій вони можуть у священичому служінні стати всім для всіх[22]. Нехай вони глибоко відчують, з якою вдячністю слід прийняти цей стан, не лише як наказаний церковним правом, а й як дорогоцінний дар Божий, про який треба смиренно просити і якому треба добровільно й великодушно відповісти за спонукою та допомогою благодаті Святого Духа.

Нехай вихованці семінарії належно пізнають обов'язки й гідність християнського подружжя, яке є виявом любові між Христом і Церквою (пор. 5:22-33), але також нехай ясно усвідомлять перевагу дівственності, присвяченої Христові[23], щоб, зробивши зрілий і шляхетний вибір, вони всім тілом і духом присвятили себе Господеві.

Треба попередити семінаристів про небезпеку, яка загрожує їхній чистоті, особливо в сучасному суспільстві[24]. Нехай вони, зміцнені Божою та людською допомогою, так навчаться доповнювати своє зречення від подружжя, щоб у їхньому житті й праці не лише не було шкоди від безженності, а щоб, навпаки, завдяки їй вони досягли більшого панування над духом і тілом, більшої зрілості і щоб глибше усвідомили блаженство Євангелія.

(Виховання зрілості)

11. Засад християнського виховання треба свято дотримуватись і належним чином доповнювати їх новими здобутками здорової психології та педагогіки. Тому шляхом мудро організованої підготовки слід розвивати у вихованців семінарії належну людську зрілість, що проявляється насамперед у певній стійкості духу, у спроможності приймати розважливі рішення й вірно оцінювати події та людей. Нехай семінаристи звикають належно керувати власним характером, формують в собі сильний дух і взагалі вчаться цінувати ті чесноти, що їх високо цінують люди і які мають бути притаманні служителю Христовому[25]: такими є щирість, постійна турбота про справедливість, дотримання вірності даному слову, культура поведінки і скромність у розмові, поєднана з любов'ю.

Правопорядок життя в семінарії слід оцінювати не лише як засіб зміцнення спільного життя в любові, а й як невід'ємну частину виховання загалом, щоб здобути володіння собою, повну особисту зрілість і сформувати інші риси характеру, які дуже сприяють упорядкованій і плідній церковній діяльності. Однак цей правопорядок треба підтримувати таким чином, щоб у вихованців розвинулась внутрішня готовність підкорятися владі наставників, внутрішнє переконання в цьому, тобто “ради сумління” (Рим. 13:5) і з надприродних спонукань. А норми правопорядку треба так пристосовувати до віку семінаристів, щоб вони поступово вчилися володіти собою й одночасно звикали до розумного використання свободи, самостійно і з більшою ревністю діяли[26] та співпрацювали зі співбратами й мирянами.

Весь розпорядок життя семінарії, заповнений плеканням побожності й мовчання і турботою про взаємну допомогу, нехай буде так укладений, щоб він був свого роду початком майбутнього життя священика.

12. Щоб духовна підготовка спиралась на міцніші основи, а вихованці семінарії приймали своє покликання за дозрілим і обдуманим вибором, єпископам належить установити достатній строк для інтенсивнішого духовного вишколу. Нехай вони обміркують потребу введення деякої перерви в навчанні або встановлення відповідної душпастирської практики, що дасть можливість краще випробувати кандидатів до священства. Крім того, нехай вони, відповідно до обставин окремих країн, обдумають рішення про підвищення віку для прийняття священних чинів, на відміну від того, що його нині вимагає загальне право, а також розглянуть потребу такої постанови, щоб семінаристи після закінчення богословських студій протягом певного часу виконували дияконське служіння, перш ніж будуть піднесені до священства.

V. Про перегляд навчання церковних дисциплін

(Підготовчі студії)

13. Перш ніж вихованці семінарії розпочнуть вивчати власне церковні дисципліни, їм треба знати гуманітарні, природознавчі й точні науки [тобто отримати середню освіту] на такому рівні, який дає можливість молоді в їхній країні розпочати вищу освіту. До того ж вони мають досягти такого знання латинської мови, щоб могти розуміти й використовувати численні наукові джерела і церковні документи[27]. Вивчення літургійної мови власного обряду є обов'язковим, а також слід плекати належне знання мов Святого Письма і Передання.

(Орієнтувати навчання на таїнство Христа)

14. При перегляді навчання церковних дисциплін передусім треба звернути увагу на найбільш відповідне укладання філософських та богословських наук і краще узгодження їх між собою, щоб дедалі більше відкривати уми вихованців семінарії на таїнство Христа, яке визначає всю історію людського роду, постійно впливає на Церкву, і зокрема діє через священиче служіння[28].

Щоб від самого початку навчання семінаристів передати їм таке бачення, треба розпочати церковні студії вступним курсом, який триватиме достатню кількість часу. Нехай у цій вступній фазі навчання буде так представлено таїнство спасіння, щоб вихованці семінарії зрозуміли значення церковних дисциплін, їхній порядок та пастирську мету і щоб водночас знайшли в них підтримку для будування всього свого життя на основі віри, для насичення його вірою й утвердились у своєму покликанні, сприймаючи його радісно із самопосвятою.

(Викладання філософських дисциплін)

15. Філософські дисципліни треба викладати таким чином, щоб вихованці семінарії досягли повного та систематичного пізнання людини, світу і Бога, спираючись на непроминущу філософську спадщину[29] й беручи до уваги сучасні філософські дослідження, - особливо ті, що мають найбільший вплив у їхній країні, - а також останні досягнення наукового прогресу, щоб вони, добре розуміючи дух сьогодення, були належно підготовані до діалогу з людьми свого часу[30].

Історію філософії треба так викладати, щоб семінаристи, пізнаючи основні засади різних філософських систем, засвоїли собі те, що є в них правдивим, та щоб уміли розкрити корені помилкових вчень і їх відкинути.

Сам метод викладання нехай будить у вихованців семінарії любов до строгого пошуку істини, дотримання її й уміння доводити - при одночасному визнанні меж людського пізнання. Треба звертати пильну увагу на пов'язаність філософії зі справжніми проблемами сьогодення й питаннями, що хвилюють уми вихованців. Також треба допомагати їм зрозуміти зв'язок між філософськими аргументами і таїнствами спасіння, що їх богослов'я розглядає у вищому світлі віри.

(Гармонійна богословсъка і життєва підготовка)

16. Богословські дисципліни слід викладати у світлі віри й під проводом Учительства Церкви[31], щоб вихованці семінарії правильно черпали католицьке вчення з Божого об'явлення, проникали в його глибини й отримували в ньому поживу для свого духовного життя[32], а у своєму священичому служінні могли його проголошувати, пояснювати і захищати.

З особливим старанням треба формувати семінаристів шляхом вивчення Святого Письма, яке має бути неначе душею всього богослов'я[33]. Після належного вступу вони мають докладно пізнати метод екзегези і засвоїти основні теми Божого о6'явлення, знаходячи заохочення та духовну поживу в щоденному читанні Святого Письма й роздумуванні над ним[34].

Догматичне богослов’я нехай буде так розплановане, щоб насамперед представити біблійні теми. Потім треба пояснити, який внесок зробили Отці Церкви Сходу та Заходу у вірне передавання й пояснення окремих істин Об'явлення, а також викласти подальшу історію догматів, беручи до уваги її зв’язок із загальною історією Церкви[35]. Далі, щоб вносити ясність у таїнства спасіння, наскільки це можливо, нехай семінаристи навчаються, за прикладом св. Томи, шляхом роздумів більше заглиблюватися в ці таїнства і знаходити взаємний зв’язок між ними[36]. Нехай вони також навчаться пізнавати ці таїнства завжди присутніми й дієвими в літургійних чинностях[37] та в усьому житті Церкви. Нарешті, нехай вони навчаться шукати розв’язок людських проблем у світлі Об’явлення, застосовувати його вічні істини до мінливих умов людського життя і передавати його доступним чином людям сьогодення[38].

Інші богословські дисципліни треба також оновити шляхом живішого поєднання з таїнством Христа й історією спасіння. Особливу турботу слід проявити щодо вдосконалення морального богослов’я, науковий виклад якого, більшою мірою насичений вченням Святого Письма, нехай проливає світло на високе покликання вірних у Христі й їхній обов’язок приносити плоди любові задля життя всього світу. У викладанні канонічного права та церковної історії також треба мати на увазі таїнство Церкви, відповідно до Догматичної конституції про Церкву, проголошеної цим Священним Собором. А святої літургії - першого й необхідного джерела справді християнського духу - треба навчати відповідно до змісту пп. 15 і 16 Конституції про святу літургію[39].

Нехай вихованці семінарії, належно зважаючи на обставини різних країн, повніше ознайомляться з Церквами і церковними Спільнотами, відділеними від Римського Апостольського Престолу, щоб долучитися до діла відновлення єдності між усіма християнами відповідно до приписів цього Священного Собору[40].

Нехай вони також ознайомляться з іншими релігіями, більше поширеними в окремих країнах, щоб могли краще пізнати те, що в цих релігіях, згідно з задумом Божим, є добрим і правдивим, щоб навчилися спростовувати помилкове й передавати повне світло істини тим, хто його не має.

(Відповідне викладання інших наук)

17. Оскільки справжня доктринальна підготовка має бути спрямована не лише до звичайного передавання понять, а й до справжнього і глибокого виховання семінаристів, нехай будуть переглянуті як дидактичні методи проведення лекцій, дискусій і семінарів, так і способи стимулювання навчання студентів - або особистого, або в менших групах. Треба пильно дбати про єдність і ґрунтовність усієї наукової підготовки, уникаючи при цьому надмірного множення числа дисциплін та лекцій і залишаючи осторонь те, що ледве чи зберегло якесь значення або що належить перенести до вищих академічних студій.

18. Єпископам належить подбати про те, щоб юнаків, які мають відповідні вдачу, чесноти й розумові здібності, посилати до тих інститутів, факультетів чи університетів, де вивчають або священні науки, щоб підготувати з них священиків з вищою науковою освітою, або інші дисципліни, які будуть їм корисними для різних потреб апостоляту. Однак у жодному разі не можна при цьому занедбувати їхню духовну і душпастирську підготовку — особливо якщо вони ще не є священиками.

VІ. Про плекання саме душпастирської підготовки

19. Душпастирська ревність, якою має відзначатися вся підготовка семінаристів[41], вимагає також ретельно навчити їх усього, що стосується священичого служіння, а саме: катехизи, проповідування, літургійного богопоклоніння та служіння святих Таїнств, харитативної діяльності, обов’язку допомагати заблуканим і невіруючим, а також інших душпастирських обов’язків. Нехай вони будуть ґрунтовно навчені мистецтва духовної настанови, щоб могли виховувати всіх дітей Церкви такими, які житимуть передусім уповні свідомим та апостольським християнським життям і виконуватимуть обов’язки свого стану. Так само старанно нехай вони навчаться допомагати ченцям і черницям витривати у благодаті їхнього покликання і розвиватись відповідно до духу інститутів[42].

Загалом треба у вихованців семінарії розвивати належні здібності, що сприяють діалогові з людьми, наприклад уміння вислухати інших та відкривати серце людям, у різних життєвих обставинах, у дусі милосердної любові[43].

20. Нехай семінаристи навчаться користуватися тією допомогою, яку можуть надати педагогіка, психологія та соціологія[44], застосовуючи до них відповідні методи і за приписами церковної влади. Треба також навчити їх спонукати мирян до апостоляту[45], плекати його і розвивати різні й успішні його форми. Нехай вихованців семінарії переповнює справді католицький дух, який навчить їх виходити за межі своєї єпархії, країни чи обряду та приходити на допомогу всій Церкві в її потребах, із серцем, готовим усюди проповідувати Євангеліє[46].

21. Оскільки семінаристи мають навчитись апостольського мистецтва не лише теоретично, а й практично, щоб вони могли діяти з повною відповідальністю та у співпраці в колективі, нехай вони протягом своїх студій і передусім під час канікул впроваджуються в душпастирську діяльність шляхом відповідної практики. Її слід проводити відповідно до віку вихованців і до місцевих обставин, на розсуд єпископа, методично й під проводом знавців душпастирської справи, завжди пам'ятаючи про могутню силу надприродної допомоги[47].

VІІ. Про післястудійне вдосконалення підготовки

22. Оскільки підготовка до священства, передусім з огляду на обставини сучасного суспільства, має тривати й удосконалюватись також після закінчення навчального курсу в семінарії[48], завдання Єпископських Конференцій - вжити відповідних для окремих країн засобів: створити душпастирські інститути, що співпрацюють із відповідно підібраними парохіями; провадити з’їзди молодого духовенства у встановлені терміни, на яких вони з допомогою відповідних вправ у духовному, інтелектуальному та душпастирському аспектах зможуть поступово впроваджуватись у священиче життя й апостольську діяльність та щораз краще оновлювати це життя і плекати цю діяльність.

Закінчення

Отці цього Священного Собору, продовжуючи справу, яку розпочав Тридентський Собор, з довірою доручають настоятелям і викладачам семінарій завдання виховувати майбутніх Христових священиків у дусі оновлення, встановленого цим Священним Собором, і наполегливо закликають тих, хто готується до священичого служіння, повною мірою усвідомити, що їм доручається надія Церкви і спасіння душ. Нехай вони, охоче приймаючи рішення цього Декрету, принесуть багаті плоди, які триватимуть вічно.

***

Все викладене в цьому Декреті й кожне з викладеного зокрема було до вподоби Отцям Священного Собору. І Ми апостольською владою, даною Нам Христом, разом із Високодостойними Отцями у Святому Духові це схвалюємо, вирішуємо і постановляємо; і те, що було соборно постановлено, наказуємо для Божої слави оприлюднити.

Рим, при соборі св. Петра,

28 жовтня 1965 року.

Я, Павло, Єпископ Католицької Церкви

(Далі йдуть підписи Отців Собору)

ПРИМІТКИ

(1/181) [1] З волі самого Христа успіх усього народу Божого найвищою мірою залежить від служіння священиків: це випливає з тих слів, якими Господь поставив апостолів і їхніх наступників та помічників, щоб вони проголошували Євангеліє, провадили новий обраний народ, були управителями Божих таїнств. Це підтверджують висловлювання Отців і Святих та численні папські документи. Пор. передусім: св. Пій Х. Заклик до духовенства Наеrеnt аnimо, 4 серпня 1908 // Ѕ. Ріі Х Асtа, т. IV с. 237-264; Пій ХІ. Енц. Аd саtholісі ѕасеrdоtіі, 20 грудня 1935 // ААЅ 28 (1936), передусім с. 37-52; Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі nоѕtrае, 23 вересня 1950 // ААЅ 42 (1950) 657-702; Іван ХХІІІ. Енц. Ѕасеrdоtіі nоѕtrі рrіmоrdіа, 1 серпня 1959 // ААЅ 51 (1959) 545-579; Павло VІ. Апост. лист Ѕummі Dеі Verbum, 4 листопада 1963 // ААЅ 55 (1963) 979-995.

(2/182) [2] Усе священиче виховання, тобто режим семінарії, духовну підготовку, навчальний план, спільне життя і дисципліну семінаристів, пастирську практику треба пристосувати до різних місцевих обставин. Це пристосування, в головних засадах, мають здійснювати за загальними нормами: для єпархіяльного духовенства - Єпископські Конференції, а для духовенства чернечого - повноважні настоятелі (пор. Священна конгрегація у справах чернецтва. Апост. конст. Ѕеdеѕ Ѕаріеntіае і додані до неї Загальні постанови, п. 19, 2-ге вид. Рим 1957, с. 38н).

[3] Серед головних турбот Церкви сьогодні майже всюди виділяється брак покликань. Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі nоѕtraе: “... Число священиків як у католицьких країнах, так і на місійних теренах здебільшого не відповідає щораз більшим потребам” // ААЅ 42 (1950) 682; Іван ХХІІІ: “Проблема священичих і чернечих покликань є предметом щоденної турботи Папи [...] це його молитовне сподівання, палке прагнення його душі” (з промови під час I Міжнародного конгресу з питань чернечих покликань, 16 грудня 1961 // ААЅ 54 (1962) 33).

(3/183) [4] Пій ХІІ. Апост. конст. Ѕеdеѕ Ѕаріеntіае, 31 травня 1956 // ААЅ 48 (1956) 357; Павло VІ. Апост. лист Ѕиmmі Dеі Verbum // ААЅ 55 (1963) 984н.

[5] Пор. передусім: Пій ХІІ. Моту пропріо Сum nоbіѕ “Про заснування Папської служби у справах священичих покликань при Священній конгрегації у справах семінарій і університетів” 4 листопада 1941 // ААЅ 33 (1941) 479, з доданими статутами і нормами, проголошеними цією Священною конгрегацією 8 вересня 1943; моту пропріо Сum ѕuрrеmае “Про Папську службу у справах чернечих покликань” 11 лютого 1955 // ААЅ 47 (1955) 266, з доданими Постановами і нормами, проголошеними Священною конгрегацією у справах чернецтва (там само, с. 298-301); Другий Ватиканський Собор. Декрет про оновлення чернечого життя Реrfесtае саrіtаtіѕ, п. 24; Другий Ватиканський Собор. Декрет про пастирське служіння єпископів у Церкві Сhrіѕtuѕ Dоmіnuѕ, п. 15.

(4/184) [6] Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі поѕtrае // ААЅ 42 (1950) 685.

[7] Пор. Другий Ватиканський Собор. Догм. конст. про Церкву Lumen gеntіum, п. 28.

(5/185) [8] Пор. Пій ХІ. Енц. Аd саthоlісі ѕасеrdotіі // ААЅ 28 (1936) 37: “Насамперед необхідно ретельно добирати настоятелів і викладачів... До такого роду священних установ призначайте священиків, прикрашених найвищими чеснотами, і не вагайтеся звільняти їх від завдань, які на перший погляд здаються важливішими, але які неможливо порівняти з цією першорядною діяльністю, що її ніщо не замінить”. Цей принцип відбору найкращих знову настійно рекомендує Пій ХІІ в апостольському листі до єпископів Бразилії 23 квітня 1947 (Dіѕсоrѕі е Radіоmеѕѕаggі, т. ІХ, с. 579-580).

[9] Про загальний обов'язок сприяння семінаріям пор. Павло VІ. Апост. лист Ѕиmmі Deі Verbum // ААЅ 55 (1963) 984.

[10] Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі nоѕtrae // ААЅ 42 (1950) 684; Священна конгрегація у справах святих Таїнств. Окружн. лист до місцевих єпископів Маgnа еquіdem, 27 грудня 1935, п. 10. До ченців пор. Загальні постанови, додані до апост. конст. Ѕеdеѕ Ѕаріentіае, п. 33; Павло VІ. Апост. лист Ѕиmmі Deі Verbum // ААЅ 55 (1963) 987н.

[11] Пор. Пій ХІ. Енц. Аd саthоlісі ѕасеrdotіі // ААЅ 28 (1936) 41.

(6/186) [12] Ухвалено, що в укладанні статутів для регіональних чи національних семінарій повинні брати участь усі зацікавлені єпископи, тому скасовується припис кан. 1357, § 4 Кодексу канонічного права [1917 р.].

[13] Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі поѕtrае // ААЅ 42 (1950) 674; Священна конгрегація у справах семінарій іуніверситетів. Духовне виховання кандидата до священства. Сіttа dеl Vaticanо 1965.

[14] Пор. св. Пій Х. Заклик до католицького духовенства Наеrеnt аnimо, 4 серпня 1908 // Ѕ. Ріі Х Асtа, ІV с. 242-244; Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі поѕtrае // ААЅ 42 (1950) 659-661; Іван ХХІІІ. Енц. Ѕасеrdоtіі поѕtrі рrіmоrdіа // ААЅ 51 (1959) 550н.

[15] Пор. Пій ХІІ. Енц. Меdіаtоr Dеі, 20 лист. 1947 // ААЅ 39 (1947) 547н, 572н; Іван ХХІІІ. Апост. заклик Ѕасrае Laudіѕ, 6 січня 1962 // ААЅ 54 (1962) 69; Другий Ватиканський Собор.

(7/187)  Конст. про святу літургію Ѕасrоѕаnсtum Соnсіlіum, пп. 16, 17; Священна конгрегація у справах обрядів. Інстр. про належне виконання Конституції про святу літургію, 26 вересня 1964, 14-17 // ААЅ 56 (1964) 880н.

[16] Пор. Іван ХХІІІ. Енц. Ѕасеrdоtіі поѕtrі рrіmоrdіа // ААЅ 51 (1959) 559н.

[17] Пор. Другий Ватиканський Собор. Догм. конст. про Церкву Lumen gеntіum, п. 28.

[18] Св. Августин. На Йоана трактат 32, 8 // РL, 35, 1646.

[19] Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі поѕtrае // ААЅ 42 (1950) 662н, 685, 690; Іван ХХІІІ. Енц. Ѕасеrdоtіі поѕtrі рrіmоrdіа // ААЅ 51 (1959) 551-553; 55бн; Павло VІ. Енц. Ессlеѕіаm ѕuаm, 6 серпня 1964 // ААЅ 56 (1964) 634н; Другий Ватиканський Собор. Догм. конст. про Церкву Lumen gеntіum, передусім п. 8.

(8/188) [20] Пор. Пій ХІІ. Енц. Ѕасrа Virginitаѕ, 25 березня 1954 // ААЅ 46 (1954) 165н.

[21] Пор. св. Кипріян. Про поведінку дів, 22 // РL 4, 475; св. Амвросій. Про дів І, 8, 52 // РL, 16, 202н.

[22] Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі nоѕtrае // ААЅ 42 (1950) 663.

[23] Пор. Пій ХІІ. Енц. Ѕасrа Virginitаѕ // ААЅ 46 (1954) с. 170-174.

[24] Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі nоѕtrае // ААЅ 42 (1950) с. 664, 690н.

(9/189) [25] Пор. Павло VІ. Апост. лист Ѕиmmі Dеі Verbum // ААЅ 55 (1963) 991.

[26] Пор. Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі поѕtrае // ААЅ 42 (1950) 686.

(10/190) [27] Пор. Павло VІ. Апост. лист Ѕиmmі Dеі Verbum // ААЅ 55 (1963) 993.

[28] Пор. Другий Ватиканський Собор. Догм. конст. про Церкву Lumen gentium, пп. 7, 28.

[29] Пор. Пій ХІІ. Енц. Ниmаnі generіѕ, 12 серпня 1950 // ААЅ 42 (1950) 571-575.

[30] Пор. Павло VІ. Енц. Ессlеѕіаm ѕuam, 6 серпня 1964 // ААЅ 56 (1964) 637н.

(11/191) [31] Пор. Пій ХІІ. Енц. Ниmаnі generіѕ // ААЅ 42 (1950) 567-569; його ж. Промова Ѕі dіlіgіѕ, 31 травня 1954 // ААЅ 46 (1954) 314н; Павло VІ. Промова у Папському Григоріянському університеті, 12 березня 1964 // ААЅ 56 (1964) 364н; Другий Ватиканський Собор. Догм. конст. про Церкву Lumen gentium, п. 25.

[32] Пор. св. Бонавентура. Путівник мислі до Бога, Пролог, 4: “Нехай ніхто не вважає, що йому досить читати без [духовного] помазання, розмірковувати - без побожності, досліджувати - без подиву, розглядати - без захоплення, старатися - без благочестя, знати - без любові, розуміти - без смирення, вчитися - без Божої благодаті, споглядати - без мудрості, натхненної Богом” (Ѕ. Воnаvеnturа. Ореrа Оmnіа, т. 5. Quаrассhі 1891, с. 296).

[33] Пор. Лев ХІІІ. Енц. Рrоvіdеntіѕѕіmuѕ Dеuѕ, 18 листопада 1893 // ААЅ 26 (1893-1894) 283.

[34] Пор. Папська біблійна комісія. Інстр. про належне викладання Святого Письма, 13 травня 1950 // ААЅ 42 (1950) 502.

[35] Пор. Пій ХІІ. Енц. Нumаnі gеnеrіѕ // ААЅ 42 (1950) 568н: “...Завдяки вивченню священних джерел священні науки завжди відновлюються; натомість дослідження, що занедбує подальше вивчення священної спадщини, виявляється, як знаємо з досвіду, - безплідним”.

(12/192) [36] Пор. Пій ХІІ. Слово до вихованців семінарій, 24 червня 1939 // ААЅ 31 (1939) 247: “Ревність... у пошукові та проголошенні істини не стримується, коли йти за вченням св. Томи, а пробуджується й належним чином спрямовується” Павло VІ. Промова в Папському Григоріянському університеті, 12 березня 1964 // ААЅ 56 (1964) 365: “(Викладачі)... нехай з пошаною прислухаються до голосу Вчителів Церкви, серед яких першорядне місце займає св. Тома Аквінський. Бо така сила ума Ангельського Учителя, така щира його любов до істини й велика мудрість у дослідженні та роз'ясненні найглибших істин і поєднанні їх найтіснішими узами, що вчення його виявляється найефективнішим знаряддям не лише для надійного закладення основ віри, а й для корисного і безпечного прийняття здобутків здорового прогресу”. Пор. також його ж. Промова на VІ Міжнародному томістичному конгресі, 10 вересня 1965 // ААЅ 57 (1965) 788-792.

[37] Пор. Другий Ватиканський Собор. Конст. про святу літургію Ѕасrоѕаnсtum Соnсіlium, пп. 7, 16.

[38] Пор. Павло VІ. Енц. Ессlеѕіаm ѕuam, 6 серпня 1964 // ААЅ 56 (1964) 640н.

[39] Пор. Другий Ватиканський Собор. Конст. про святу літургію Ѕасrоѕаnсtum Соnсіlium, пп. 10, 14, 15, 16; Священна конгрегація у справах обрядів. Інстр. про належне виконання Конституції про святу літургію, 26 вересня 1964, пп. 11, 12 // ААЅ 56 (1964) 879н.

[40] Пор. Другий Ватиканський Собор. Декрет про екуменізм Unitatіѕ redintegratіо, пп. 1, 9, 10.

(13/193) [41] Досконалий образ пастиря можна скласти на підставі останніх папських документів, де докладно йдеться про життя, прикмети і підготовку священиків, передусім: св. Пій Х. Заклик до духовенства Наеrеnt аnimо // Ѕ. Ріі Х Асtа, т. ІV с. 237н; Пій ХІ. Енц. Аd саthоlісі ѕасеrdоtіі // ААЅ 28 (1936) 5н; Пій ХІІ. Апост. заклик Меntі поѕtrае // ААЅ 42 (1950) 657н; Іван ХХІІІ. Енц. Ѕасеrdоtіі поѕtrі рrіmоrdіа // ААЅ 51 (1959) 545н; Павло VІ. Апост. лист Ѕиmmі Dеі Verbum // ААЅ 55 (1963) 979н. Чимало про пастирське виховання можна знайти в енцикліках Муѕtісі Соrроrіѕ (1943), Меdiator Dеі (1947), Еvаngеlіі Рrаесоnеѕ (1951), Ѕасrа Virginitаѕ (1954), Мuѕісае Ѕасrае Dіѕсірlіnа (1955), Рrіnсерѕ Раѕtоrum (1959), а також для ченців - у апост. конст. Ѕеdеѕ Ѕаріеntіае (1956). Пій ХІІ, Іван ХХІІІ і Павло VІ не раз описували образ доброго пастиря у своїх зверненнях до семінаристів і священиків.

(14/194) [42] Про вагоме значення стану, що визначається складенням обітів про дотримання євангельських рад, пор. Другий Ватиканський Собор. Догм. конст. про Церкву Lumen gentium, гл. VІ; Другий Ватиканський Собор. Декрет про оновлення чернечого життя Реrfесtае саrіtаtіѕ.

[43] Пор. Павло VІ. Енц. Ессlеѕіаm ѕuam, 6 серпня 1964 // ААЅ 56 (1964), передусім с. 635н, 640н.

[44] Пор. передусім: Іван ХХІІІ. Енц. Маtеr еt Маgіѕtrа, 15 травня 1961 // ААЅ 53 (1961) 401н.

[45] Пор. особливо: Другий Ватиканський Собор. Догм. конст. про Церкву Lumen gentium, п. 33.

[46] Пор. там само, п. 17.

[47] У багатьох папських документах міститься пересторога про небезпеку занедбати в душпастирській діяльності надприродну мету або недооцінювати, принаймні практично, надприродну допомогу; див. документи, згадані у прим. 41.

(15/195) [48] В останніх документах Святого Престолу зроблено особливий наголос на необхідності піклуватися про нововисвячених священиків. Передусім слід згадати документи Пія ХІІ: моту пропріо Quandоquіdem, 2 квітня 1949 // ААЅ 41 (1949) 165-167; апост. заклик Меntі nоѕtrае // ААЅ 42 (1950); апост. конст. (для ченців) Ѕеdеѕ Ѕаріеntіае, 31 травня 1956, а також додані до неї Загальні постанови; зверн. до священиків “Соnvісtuѕ Ваrсіnоnеnѕіѕ” 14 червня 1957 // Dіѕсоrѕі е Radiomessaggі, т. ХІХ, с. 271-273. Див. також: Павло VІ. Зверн. до священиків Інституту “Gіаn Маttео Gibertі” Веронської єпархії, 11 березня 1964 // L'Оѕѕеrvаtоrе Romanо, 13 березня 1964.

ЗАВАНТАЖИТИ текст в (pdf+ocr,12st.,ukr,0,31Mb)

(УВАГА! Текст майже не редаговано, а лише перенесено ПРИМІТКИ в кінець документу для зручнішого читання. Примітки, подібно як і весь текст, було перебрано вручну, то ж перепрошую читача за, можливо, десь пропущену літеру)