ЕНЦИКЛІКА ПАПИ ПІЯ XI «MENS NOSTRA» (ПРО ДУХОВНІ ВПРАВИ)

ЕНЦИКЛІКА ПАПИ ПІЯ XI 

«MENS NOSTRA» 

ПРО ДУХОВНІ ВПРАВИ 

ВСТУП 

1. Напевно всі ви, Всечесні Брати, знаєте, з якими намірами і думками Ми проголосили для всього католицького світу, на початку цього року, надзвичайний ювілей, щоб відзначити 50‑ту річницю Нашого священицького рукоположення і першої Літургії. 

Ми вже урочисто заявляли в Апостольській конституції Auspicantibus Nobis, виданій 6 січня 1929 (1), що мали намір запросити всіх улюблених синів великої християнської родини, яких добре Серце Бога довірило нашому серцю, не тільки до того, щоб вони розділили радість зі спільним Отцем і разом із ним дякували Найвищому Подателю всіх дібр, а передовсім тому, що щиро сподівалися: якщо відчинимо з батьківською щедрістю небесні скарби, які нам довірив Господь, то вірні скористаються з нагоди зміцнити свою віру, збільшити християнську побожність і досконалість, а приватне й публічне життя краще пристосувати до Євангелія і отримати найрадісніший плід — примирення з собою та з Богом, а також повернення миру в душах і в народах. 

2. І наша надія не була даремною. Бо гарячий запал побожності, з яким прийнято проголошення ювілею, не охолов із плином часу, а розгорався щораз більше, а Господь чинив чуда, які назавжди залишаться в пам’яті як про рік спасіння. 

З невимовною радістю Ми могли дивитися на цей зріст віри й побожності й щиро тішитися, бачачи таку велику кількість дорогих дітей, яких ми могли прийняти в себе і з батьківською любов’ю притулити до свого серця. 

Тепер, коли з глибини душі ревно дякуємо милосердному Отцеві за численні благодаті й численні плоди, які Він зволив виростити й зібрати в своєму винограднику протягом Ювілейного Року, наша пасторальна турбота спонукає й збуджує нас плекати ці плоди, щоб з них виросли великі й постійні ласки для добра і спасіння як індивідів, так і всього суспільства. 

3. Роздумуючи над тим, як продовжувати цю справу, згадуємо нашого попередника, світлої пам’яті Льва XIII, який, заповідаючи з іншої нагоди Святий Ювілей, важкими словами у цитованій нами Конституції Auspicantibus Nobis (2) напоумляв усіх вірних зосередитись і піднести вгору думки, занурені в земні справи (3). І згадуємо також нашого попередника, світлої пам’яті Пія X, ревного пропагандиста і живого свідка священицької святості, який у Ювілейному Році свого священства виголосив для католицького кліру дуже побожне і пам’ятне повчання (4), де містяться цінні й добірні науки про те, як розвивати духовне життя.  

4. Ми, йдучи слідами цих Понтифіків, вирішили також щось зробити і розпочати чудову справу, від якої сподіваємося отримати багато добра для християнського люду. Маємо на увазі практику Духовних Вправ. Щиро бажаємо, аби вона з кожним днем поширювалась не тільки серед священства і чернецтва, а й серед громад мирян, і прагнемо залишити її нашим улюбленим синам як пам’ятку про цей Ювілейний Рік. 

І чинимо це з великою радістю у п’ятдесяту річницю Нашого священства, бо для Нас немає нічого радіснішого від споминів про небесні благодаті й невимовні втіхи, які ми багато разів досвідчували під час виконання Духовних Вправ, ревне практикування яких було ніби дорожніми стовпами, що позначали етапи Нашого священицького життя, і з яких Ми отримували світло і мужність пізнавати й виконувати Божу волю. Нарешті, для Нас немає нічого радіснішого від споминів про те, як упродовж Нашого священицького служіння навчання ближніх духовним справам Ми отримували за посередництвом цих Духовних Вправ великі плоди й неймовірну користь для душ, тож можемо впевнено стверджувати, що Духовні Вправи є особливим засобом для осягнення вічного спасіння. 

І. НЕОБХІДНІСТЬ, МОЖЛИВОСТІ І КОРИСТЬ ДУХОВНИХ ВПРАВ

Цінність для нашої доби 

5. І насправді, Всечесні Брати, хто тільки побіжно погляне на епоху, в якій живемо, побачить не один доказ необхідності, користі й можливостей, що їх дають святі реколекції. Найбільше нещастя нашої епохи та водночас велике джерело бід, над якими вболіває кожна розумна людина, становлять легкодумність і бездумність, які зводять людей на бездоріжжя. 

Звідси походить постійне і бездумне спрямування до зовнішніх речей; звідси походить невгамовна спрага розкошів і задоволення, яка помалу ослаблює і гасить у душах бажання шляхетного добра і в такий спосіб вплутує їх у зовнішні й проминаючі справи, і не дозволяє їм піднятися ні до вічних правд, ні до божественних законів, ні до самого Бога, єдиного початку і кінця створеного світу; який, попри все, у своїй безмежній доброті й милосерді, навіть у наші часи великого знищення звичаїв по всьому світі не перестає притягувати людей до себе чисельними благодатями. 

І для лікування цієї хвороби, що так сильно калічить сьогодні людство, які ліки та яку допомогу можемо запропонувати, окрім запрошення до побожного виконання Духовних Вправ, скерованого до цих слабких душ, які забули про вічні речі? І справді, якби Духовні Вправи змогли відірвати людину навіть на кілька днів від її звичайного оточення і від щоденних турбот, — але не до пасивної бездіяльності, а до можливості роздумувати над важливими питаннями, які завжди глибоко непокоїли людський рід, питаннями про свій початок і кінець, звідки прийшла людина і куди вона йде, — то кожний визнає, що навіть такі Духовні Вправи будуть дуже корисними. 

Формування людини 

6. Але Духовні Вправи дають більше користі. Вони спонукають людину до внутрішніх роздумів, до уважного дослідження своїх думок, слів і вчинків, щоб усе це розглядати старанно і глибше, вони допомагають людським здатностям; і в цій чудовій школі духу розум вчиться мислити зріло і видавати справедливі осуди, воля стає міцнішою, розум починає панувати над пристрастями, вся активність людини, об’єднана розумним мисленням, допасовується до конкретних норм і правил, і душа нарешті підноситься до своєї природної шляхетності й величі, як це влучним порівнянням папа св. Григорій виразив у своїй книжці Pastoral: 

«Людська душа, так само як і вода, якщо їй поставили загату, піднімається догори, повертаючись до висоти, з якої спустилася; а якщо її випустити, то гине, бо марно розливається в найнижчих місцях» (5).

Що більше: під час виконання духовних медитацій розум, захоплений Господом, не тільки пробуджується такими стимулами, як мовчання, і підсилюється невимовними поривами, як мудро говорить святий Євхерій Ліонський (6), а запрошується божественною щедрістю до небесної учти, про яку вчить Лактанцій: Жодна пожива для душі не смачніша за пізнання правди (7), коли її приймають до школи небесних наук і божественних мистецтв (8), — як каже древній автор (якого довгий час вважали святим Василієм Великим), — де вивчається тільки Бога — дорогу, якою йдемо, спосіб, яким вивчаємо вищу правду (9). 

З цього ясно випливає, що Духовні Вправи мають чудесну силу як вдосконалювати природні здатності людини, так в особливий спосіб формувати надприродну людину, тобто християнина. Безсумнівно, що в наші часи, коли автентичний дух Христа, надприродний дух, сутність нашої святої релігії, огороджено стількома перепонами й перешкодами, коли всюди домінує натуралізм, який ослаблює сталість віри і гасить вогонь християнської любові, — дуже важливо, щоб людина вирвалась із цього захоплення марнотою, яка затемнює добро (10), і сховалась у цій благословенній самотності, де, просвічена небесним ученням, вона навчиться розуміти справжню цінність людського життя, аби віддати його тільки на служіння Богові; набереться страху перед обридливістю гріха; набереться святого Божого страху; ясно побачить, ніби впала заслона, марність земних речей і, заохочена навчанням і прикладом Того, Хто є дорогою, правдою і життям (11), скине з себе стару людину (12), зречеться себе самої і в покорі, послухові та добровільному умертвленні себе самої вдягнеться у Христа і докладатиме зусиль, щоб бути досконалою і ревно прямувати до міри повного зросту повноти Христа, як каже апостол (13); що більше, вкладе у це всю свою душу, щоби разом з апостолом змогла повторити: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (14). Це ступені, через які душа підноситься до повної досконалості й солодко з’єднується з Богом за допомогою божественної благодаті, осягаючи це ефективніше під час реколекцій, через ревні молитви і через частішу участь у святих таїнствах. 

Ці речі, Всечесні Брати, насправді прості й шляхетні та набагато перевищують природу. В їхньому щасливому осягненні, і тільки в їхньому, знаходимо відпочинок, блаженство, справжній мир, яких із такою спрагою прагне людська душа і яких даремно шукає сучасне суспільство, захоплене лихоманкою задоволення, в устремлінні до несталого й минущого добра, в метушні й неспокою життя. З другого боку, добре знаємо з досвіду, що Духовні Вправи мають чудесну силу повертати людям мир і піднімати їх до святості життя; це підтверджується як великим досвідом минулих століть, так і — може, ще ясніше — досвідом наших днів, коли майже незліченна кількість душ, добре виконавши Духовні Вправи під час святих реколекцій, виходять із них, міцно вкорінені у Христі та збудовані на Ньому як на міцному фундаменті (15), наповнені світлом, насичені радістю і переповнені миром, вищим від усякого уявлення (16). 

Формування апостолів 

7. Але з цієї повноти християнського життя, яку з усією очевидністю розвивають Духовні Вправи, окрім внутрішнього миру майже спонтанно виростає інший і шляхетніший плід, який несе в собі чудову й рідкісну соціальну користь: бажання здобувати душі для Христа, яке називаємо апостольським духом. Бо природним наслідком любові є те, що справедлива душа, в якій Бог перебуває через благодать, чудесним способом запалюється бажанням передавати іншим душам знання і любов безмежного Добра, які вона сама отримала і володіє ними. 

І вже тепер, у наші часи, коли людське суспільство має таку велику потребу в духовній допомозі, коли далекі місійні землі вже для жнив доспіли (17) і щораз голосніше просять дати їм більше працівників; коли наші країни потребують вибраних легіонів священиків обох станів, які будуть гідними служителями божественних таїнств, і численної армії побожних мирян, з’єднаних з ієрархічним апостольством, які їм ревно допомагатимуть, присвячуючи себе багатьом завданням і працям Католицької Акції, — Ми, Всечесні Брати, навчені історією, сприймаємо і розцінюємо святі реколекції Духовних Вправ як Вечірники, що постали з божественного натхнення, де великодушні серця, зміцнені благодаттю, просвічені вічними істинами і натхнені прикладом Христа, не тільки ясно пізнають цінність душ і запалюються бажанням допомагати їм у кожному стані життя, а після старанного розпізнавання висновують, що повинні служити своєму Творцеві, а й навчаються ревності, засобів, праць і важких завдань християнського апостольства. 

II. ДУХОВНІ ВПРАВИ В ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ 

Древня Церква 

8. Зрештою, це була дорога і метод, яким наш Господь користувався багато разів для формування проповідників Євангелія. І сам божественний Учитель, не задовольнившись довгими роками прихованого життя в Назареті, перш ніж засіяти перед народами і навчати їх словом про небесні речі, забажав провести сорок днів у цілковитій самотності в пустелі. 

І навіть посеред турбот звіщання Доброї Новини Він часто заохочував апостолів до улюбленого мовчання в усамітненні: Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи (18); а коли відходив із земного життя до Неба, то хотів, щоб Його апостоли й учні отримали останнє повчання і вдосконалення у єрусалимському Вечірнику, де упродовж десяти днів вони однодушно перебували на молитві (19), щоби гідно прийняти Святого Духа: пам’ятне усамітнення, по правді кажучи, було прообразом Духовних Вправ, із яких вийшла Церква, сповнена постійної життєдайностй й сили, і в якому, за присутності й під могутньою опікою Діви Марії, Богоматері, формуються — разом з апостолами — ті, кого насправді можна назвати предтечами Католицької Акції. 

Відтоді практика Духовних Вправ (якщо не під цією назвою і методом, які сьогодні використовуються, але по своїй суті) стала звичкою давніх християн (20), як навчає Франциск Сальський і як на це ясно вказують тексти, що їх знаходимо у працях Святих Отців. 

Вже святий Єронім повчав шляхетну даму Селянтію: «Знайди відповідне місце, віддалене від турбот родини, в якому сховаєшся, як у порту. Посилено читай там Святе Письмо, ревно молися, наполегливо і зосереджено роздумуй про майбутнє, щоби цими справами ти заповнила весь день. Кажу тобі це не для того, щоб відлучити тебе від близьких; але щоб там ти вчилася й роздумувала над тим, якою ти маєш бути для близьких» (21). А сучасник святого Єроніма, святий Петро Хризолог, єпископ Равенни, сказав своїм вірним ці знані слова: «Ми віддали тілу один рік, присвятімо душі кілька днів… Поживімо трошки для Бога, бо весь час ми жили для світу… Нехай у наших вухах залунає божественний голос, якого не заглушать сімейні клопоти… Так озброєні й так налаштовані до бою, проголосімо війну гріхам… упевнені у своїй перемозі» (22). 

Середньовіччя 

9. Упродовж століть люди завжди відчували у собі це прагнення тихого усамітнення, в якому душа без свідків може віддатися Божим справам. Зрештою, знаємо, що коли людське суспільство проходить через найбурхливіші часи, то Святий Дух із великою силою надихає людей, які прагнуть справедливості й правди, до самотності, «аби, звільнені від тілесних пожадливостей, вони могли інтенсивніше піддатися божественній мудрості у глибині своїх сердець, і там, де замовкне весь гамір міст, могли тішитися святими медитаціями і вічними радостями» (23). 

Святий Ігнатій Лойола 

10. Боже провидіння покликало у своїй Церкві багатьох мужів, щедро обдарованих надприродними дарами, і видатних учителів духовного життя, які дали мудрі норми та перевірені аскетичні методи, взяті або з божественного об’явлення, або з власного досвіду, або з практики попередніх століть. Під натхненням божественного Провидіння і праці видатного Божого слуги Ігнатія Лойоли постали Духовні Вправи. «Скарб» — так їх назвав преподобний Людовик Блосіо, чернець Ордену Святого Бенедикта, якого святий Альфонс Лігуорі цитує в чудовому листі «Вправи і усамітнення»: «Скарб, який Бога дав своїй Церкві в ці останні часи, і за що Йому слід в особливий спосіб дякувати» (24). 

Святий Карл Борромей 

11. Із цих Духовних Вправ, чия слава дуже швидко поширилась в усій Церкві, ще великодушніше прямувати шляхом святості черпав нові стимули, поміж іншими мужами, преосвященний і, з огляду на багато інших речей, дорогий Нам святий Карл Борромей, який, як Ми вже згадували за іншої нагоди, поширював Духовні Вправи серед кліру та вірних (25), і не тільки постійною працею та авторитетом, а збагатив їх відповідними нормами і вказівками, й навіть відкрив дім із виключно однією метою — для звершення ігнатіянських духовних вправ. Цей дім, що його святий кардинал назвав Asceterium, був, як ми вважаємо, першим реколекційним домом, за прикладом якого пізніше всюди поставали подібні доми. 

Реколекційні доми 

12. Оскільки популярність Духовних Вправ у Церкві з дня на день зростала, то збільшувалась також і кількість реколекційних домів, справжніх оаз, вдало розміщених у сухій пустелі цього життя, де чоловіки й жінки отримують духовну поживу, відновлюють і укріплюють свої духовні сили. І справді, після величезних воєнних знищень, які так сильно потрясли велику людську цивілізацію, після стількох ран, завданих духовному й соціальному добробутові народів, хто може порахувати величезну кількість тих людей, котрі бачили, як маліють і гинуть оманливі надії, що вони їх плекали, і ясно зрозуміли, що земні речі мають замінити небесними, і під таїнственним натхненням Святого Духа прямували до осягнення справжнього миру в святих реколекціях? Виразним доказом цього є всі ті, які, захоплені красою досконалішого і святішого життя або шарпані страшними бурями століття, або стурбовані життєвими проблемами, або обдурені пастками і підступністю світу, або постраждали від жахливої чуми раціоналізму, або зведені чуттєвими задоволеннями, одного дня пішли до цих святих домів і тішилися благами усамітнення, які були тим більшими, що більшими були минулі нещастя; і, роздумуючи над небесними справами, спрямували своє життя до надприродних справ. 

III. ДУХОВНІ ВПРАВИ ДЛЯ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ ЛЮДЕЙ 

13. З нашого боку Ми усім серцем радіємо з таких початків шляхетної побожності, розвиток якої вважаємо ефективним засобом і допомогою від бід, які насуваються, і заохочуємо всіх усіма силами підтримувати поради божественної доброти, аби це таїнственне натхнення, збуджене Святим Духом в умах людей, не залишилося без так бажаних небесних дарів. 

Для Римської Курії 

14. І це робимо з іще більшим задоволенням, бачачи те, що зробили наші попередники. Бо вже тривалий час Апостольська Столиця, яка багато разів заохочувала виконувати Духовні Вправи словом, також навчає вірних своїм прикладом і авторитетом, перемінюючи на кілька днів величні ватиканські палаци у Вечірник для молитви й медитації; цей звичай Ми спонтанно перейняли з великою радістю і втіхою для нашої душі. І щоб забезпечити цю радість і втіху для Нас і для тих, хто живе біля Нас, задовольняючи загальне бажання, Ми розпорядилися, щоб усе було організовано для того, аби в наших палацах щорічно виконувалися Духовні Вправи. 

Для єпископів 

15. Ви, Всечесні Брати, також дуже високо цінуєте Духовні Вправи: ви їх звершували перед священицьким рукоположенням і перед єпископською хіротонією; пізніше ви багато разів збирали своїх священиків, аби разом із ними відновити свій дух спогляданням вічних істин. Ваша діяльність у цій царині така чудова, що заслуговує на публічну похвалу з Нашого боку. І хвалимо також тих єпископів Заходу і Сходу, які разом зі своїм митрополитом чи патріархом постійно збираються для побожних реколекцій, допасованих до їхніх обов’язків і трудів. Ми сподіваємося, що такий чудовий приклад наслідуватимуть із великою ревністю — наскільки дозволяють обставини. І, може, не буде великих труднощів, якщо такі реколекції організовувати з нагоди провінційних синодів, коли єпископи збираються ex officio, щоб обговорювати справи, які стосуються загального добра душ і найбільших проблем сучасності. Ми самі мали намір виконати Духовні Вправи разом із єпископами Ломбардії, коли певний час керували єпархією Мілана, і, без сумніву, реалізували би цей намір у перший рік нашого служіння, якби божественне Провидіння не мало інших таємничих планів щодо Нашої скромної особи. 

Для священства і чернецтва 

16. Очевидно, що Ми переконані: священики, які, випереджаючи Церковне Право, вже систематично і достойно практикували Духовні Вправи, й надалі з великою старанністю використовуватимуть цей засіб освячення, якщо тепер до того їх зобов’язують священні канони. 

І тому Ми настійливо закликаємо дієцезіальних священиків бути вірними практиці Духовних Вправ, принаймні настільки, наскільки їх зобов’язує Церковне Право (26), і нехай їх виконують із гарячим прагненням досконалості, аби щедро отримати надприродного духа, так їм потрібного для того, щоб піклуватися про духовне добро довіреного їм стада і багато душ здобути для Христа. 

Цим шляхом завжди йшли священики, запалені ревністю спасати душі, які відзначалися у керуванні ближніми на путі святості й у вихованні кліру, такі як — наведемо сучасний приклад — Йосип Кафассо, якого Ми недавно проголосили блаженним. Цей святий муж постійно віддавався Духовним Вправам, під час яких сам ефективно освячувався, освячував інших слуг Христа і пізнавав волю Неба; одного разу після святих реколекцій, освітлений божественним світлом, він ясно вказав молодому священикові, який у нього сповідався, дорогу, що привела його на вершини святості — маємо на увазі блаженного Йоана Боско, для похвал якого бракуватиме слів. 

Чернецтво, зобов’язане щороку виконувати Духовні Вправи (27) й підпорядковане різним чернечим Правилам, знайде у цих святих реколекціях багаті й невичерпні скарби небесних благ, із яких кожен зможе взяти згідно зі своїми потребами, аби постійно зростати в досконалості та з більшим запалом іти дорогою євангельських рад. Бо щорічні Духовні Вправи є містичним Деревом життя (28), плоди якого допомагають індивідам і спільнотам зростати у святості, якою повинна квітнути вся чернеча спільнота. 

І нехай священики не думають, що час, присвячений Духовним Вправам, буде змарнований для апостольської праці. На цю тему послухаймо святого Бернарда, який не завагався написати до Папи, блаженного Євгенія ІІІ, духівником якого він був, ці слова: «Якщо хочеш бути всім для всіх, наслідуючи Того, який став усім для всіх, — схвалюю твою доброту, тільки щоб вона була повною. Але як вона буде повною, якщо виключає тебе самого? Ти також людина, і для того, щоби твоя доброта була повною та інтегральною, вона має припасти до лона, яке пригортає всіх; бо яка тобі користь спасти весь світ, якщо себе самого загубиш? Якщо тобою володіють усі, то й ти володій собою також. Пам’ятай, не кажу завжди, не кажу часто, але час від часу повертайся до себе самого» (29). 

Для мирян Католицької Акції 

17. Так само, Всечесні Брати, прагнемо, щоб за допомогою Духовних Вправ добре формувалися численні легіони Католицької Акції; яку ми невтомно пропагуємо і ніколи не перестанемо пропагувати й підтримувати всіма нашими силами, бо вважаємо її дуже корисною (щоб не сказати необхідною) допомогою мирян ієрархічній Церкві. 

Нам бракує слів, щоби виразити велику радість, яка нас охоплює на звістку про те, що всюди організовують особливі серії Духовних Вправ, які виконують ці миролюбні й мужні воїни Христа, особливо групи молоді. Бо коли вони йдуть виконувати Духовні Вправи для того, щоби краще приготуватись до святих Господніх битв, то знаходять там не тільки засоби для вдосконалення християнського життя, але нерідко чують у серці таємничий голос Бога, що кличе їх до святого служіння і праці над спасінням душ, і спонукає до повноти апостольської праці. Це чудова зірка небесного добра, яка швидко зійде і засіяє, аби лиш практика Духовних Вправ інтенсивно поширювалася та мудро і розсуливо просочувалась у різні католицькі організації, особливо молодіжні (30). 

Для всіх 

18. Так як у наші часи матеріальні блага й комфорт, пов’язаний з ними, і певний рівень матеріального добробуту стали доступними для робітників і інших категорій людей, які живуть на заробітну платню, покращуючи умови їхнього життя, то треба дякувати доброті милосердного й передбачливого Бога, що скарб Духовних Вправ стає доступним для звичайних мирян, утримуючи в них рівновагу, аби вони під тягарем дочасних речей і вигод життя не піддалися теорії та практиці матеріалізму. І тому наполегливо рекомендуємо діла «Вправ», які вже постали в деяких країнах, і передовсім плідні та відповідні «Вправи для Робітників» разом із близькими їм «Товариствами Витривалості»; і всі ці справи, Всечесні Брати, доручаємо вашій пастирській праці й турботі. 

IV. СПОСІБ ВИКОНАННЯ ВПРАВ 

19. Але для того, щоб отримати від Вправ бажані плоди, їх необхідно виконувати дуже старанно; бо якщо Вправи виконувати як рутину, ліниво й недбало, то отримаємо малу користь або взагалі ніякої користі. 

Усамітнення і спокій 

20. Отож важливо, передовсім, щоби душа віддавалась святим медитаціям в усамітненні, відсуваючи набік турботи і заняття щоденного життя; бо золота книжка «Наслідування Христа» навчає ясно: Побожна душа розвивається в мовчанні й спокою (31). Хоча Ми схвалюємо і рекомендуємо з усією пастирською ревністю публічні реколекції, які Бог обдаровує багатьма благословеннями, але головно заохочуємо до Духовних Вправ в усамітненні, які називаються «закритими», під час яких легше ізолюватися від створінь і зосередити розсіяні здатності своєї душі на собі самому й на Богові, медитуючи над вічними істинами. 

Достатній час 

21. Окрім того, Духовні Вправи вимагають часу, достатнього для їх виконання, і, відповідно до обставин і осіб, можуть обмежитися кількома днями або розтягнутись до одного місяця; але їх не слід занадто скорочувати, якщо хочемо отримати користь, яку Вправи обіцяють дати. Бо як курорт оздоровлює тіло людини тільки тоді, коли вона там перебуваємо визначений час, так само й цілюще мистецтво святих медитацій не може дати душі духовної користі, якщо їх не виконувати упродовж достатнього відрізку часу. 

Оптимальний метод 

22. Насамкінець, аби добре виконати Духовні Вправи і отримати з них бажаний плід, дуже важливо їх практикувати за добрим і випробуваним методом. 

Достеменно відомо, що між усіма методами Духовних Вправ, які найкраще спираються на фундамент здорової католицької аскетики, один завжди посідав перше місце. Його повністю і постійно схвалювала Апостольська Столиця, його звеличували і хвалили славні своєю святістю і духовними знаннями мужі, упродовж чотирьох століть він приносить великі плоди святості. Маємо на увазі метод святого Ігнатія Лойоли, якого ми вважаємо видатним і головним Учителем Духовних Вправ, і його подиву гідну книжку Духовних Вправ (32), маленького розміру, але наповнену небесною мудрістю, відколи була урочисто затверджена, схвалена і рекомендована нашим попередником, світлої пам’яті Павлом ІІІ (33). Про цей метод ми говорили ще тоді, коли не були винесені на кафедру св. Петра, що він «возвеличується і сяє як наймудріший та універсальний кодекс норм для керування душами на шляху до святості й досконалості; як невичерпне джерело найшляхетнішої та найтривкішої побожності, як найсильніший стимул і найдосвідченіший провідник у проведенні реформи звичаїв і осягненні вершини духовного життя» (34). І коли на початку Нашого понтифікату, «задовольняючи найгарячіші бажання і старання Пастирів майже всього католицького світу й двох обрядів», Апостольською Конституцією Summorum Pontificum, проголошеною 25 липня 1922 року, «Ми проголосили і встановили св. Ігнатія Лойолу небесним Заступником усіх Духовних Вправ і, як наслідок, — усіх закладів, асоціацій та різних товариств, які допомагають і підтримують тих, хто практикує Духовні Вправи» (35), — Ми своїм найвищим авторитетом тільки санкціонували те, що вже відчували пастирі й вірні: Ми вчинили те, що вже імпліцитно сказали, разом зі згаданим Павлом ІІІ, наші видатні попередники Олександр VII (36), Бенедикт XIV (37), які часто хвалили ігнатіянські Вправи, возвеличували їх словом і прикладом своїх чеснот, що їх осягнули в цій школі, і всі ті, хто — як сказав Лев XIII — сяяли найбільше в аскетизмі й святості життя (38) упродовж останніх чотирьох століть. 

І справді, добірна духовна доктрина, далека від небезпек і помилок фальшивого містицизму, надзвичайна легкість й адаптації цих Вправ до будь-яких умов та кожного стану людини — чи вона віддається спогляданню у клаузурі, чи живе у світі активним життям; органічна єдність різних частин; ясний і чудовий порядок, в якому одна істина для медитації випливає з попередньої; і, насамкінець, духовні науки, які людину — визволену з-під гніту гріхів і віддалену від хвороб, що напастують моральність, — ведуть безпечними стежками від самозречення і усунення поганих звичок(39) аж до найбільших вершин молитви й божественної любові; безсумнівно, що все це достатньо, і більш ніж достатньо, показує природу та ефективну силу ігнатіянського методу і вимовно рекомендує Вправи. 

Щомісячна віднова 

23. Залишається, Всечесні Брати, зберегти й захистити плоди Духовних Вправ, які Ми так хвалили, і тому для відновлення корисної пам’яті про них Ми наполегливо рекомендуємо побожний звичай, який можна назвати коротким повторенням цих Вправ, тобто щомісячну або принаймні щоквартальну віднову. Цей звичай — повторюючи слова Нашого попередника, світлої пам’яті Пія X, — Ми радо бачимо впровадженим у багатьох місцях (40); він процвітає головно в чернечих спільнотах і в побожних дієцезіальних священиках. Ми палко бажаємо, щоб він поширився і на мирян, бо принесе їм багато добра — особливо тим, які поглинуті родинними турботами або професійною працею, через що не можуть виконувати Духовні Вправи; цими відновами вони частково замінять Духовні Вправи. 

ЗАКІНЧЕННЯ 

24. Якщо у такий спосіб, Всечесні Брати, Духовні Вправи поширяться в усіх закутках світу й серед усіх суспільних класів християнської спільноти і старанно будуть виконуватися, то настане духовне відновлення, розвиватиметься побожність, збільшуватиметься духовна енергія, поширюватиметься плідне апостольства і, насамкінець, мир запанує в людях і в суспільстві. 

Коли серед ясного неба й земної тиші настала північ, і в усамітненні, далеко від людського натовпу, споконвічне Слово Отця стало тілом і показалося смертним, то в небесних сферах залунав небесний гімн: Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання (41). Цей заклик до християнського миру — миру Христа в царстві Христа, вираження найбільшого прагнення Нашого апостольського серця, до якого ревно спрямовані наші наміри й праця, — нехай глибоко проникне у серця християн, які, віддалившись від гамору і марнот світу, у великому зосереджені й усамітненні роздумуватимуть над істинами віри і прикладом Того, хто приніс у світ мир і залишив нам у спадок: Мир залишаю вам (42). 

Цього справжнього миру бажаємо вам, Всечесні Брати, з усього серця у цей день, із Божої ласки, п’ятдесятої річниці Нашого священства; і цього миру ревно просимо в Того, хто привітався як Володар миру, і солодке свято якого — Різдво Нашого Господа Ісуса Христа — наближається і може бути назване таїною миру. 

Базиліка св. Петра, Рим, 20 грудня 1929 р., восьмий рік Нашого Понтифікату. 

ПІЙ XI 

Переклав о. О. Кривобочок ТІ 

1. Acta Apost. Sedis, vol. XXI, (1929), ст. 6. 

2. Там само, ст. 6. 

3. Енцикліка Quod auctoritate, 22 грудня 1885 (Acta Leonis XIII, vol. II, ст. 175). 

4. Адгортація Haerent animo (4 серпня 1908): ASS 41, 555-577. 

5. S. Greg. M., Pastoral 1,3: PL 77,73. 

6. S. Euquerio, De laude eremi 37; PL 50,709. 

7. Lactanc., De falsa relig. 1,1; PL 6,118. 

8. S. Basil. M., De laude solit. vitae, en Opera omnia (Venecia 1751) 2,379. 

9. Там само. 

10. Мудр 4, 12. 

11. Йн 14, 6. 

12. Рим 13, 14. 

13. Еф 4, 13. 

14. Гал 2, 20. 

15. Кол 2, 7. 

16. Фил 4, 7. 

17. Йн 4, 35. 

18. Мк 6, 31. 

19. Діян 1, 14. 

20. S. Franc. de Sales, Traité de l'amour de Dieu 12,8. 

21. S. Jerón., Ep. 148 ad Celant., 24: PL 22,1216. 

22. S. Pedro Crisól., serm.12: PL 52,186. 

23. S. León M., serm.19: PL 54,186. 

24. S. Alf. M. Liguori, Lettera sull'utilità degli Esercizi in solitudine: Opere ascet. (Marietti 1847) 3,616. 

25. Const. ap. Summorum Pontificum (20 jul. 1922): AAS 14,421. 

26. CIC (1917) c.126. 

27. Там само, c.595 § 1. 

28. Бут 2,9. 

29. S. Bern., De consider. 1,5: PL 182,734. 

30. Cf. Ordine del giorno di Mons. Radini-Tedeschi: «Congr. Catol. Ital.» (1895). 

31. De imit. Chr. 1,20,6. 

32. Brev. Rom. in festo S. Ign. (31 jul.) 4,4. 

33. Let. ap. Pastoralis officii 31 jul. 1548. 

34. S. Carlo e gli Esercizi spirituali di S. Ignacio: «S. Carlo Borromeo nel 3. Centenario dalla Ganonizzazione» n.23 (sept. 1910) 488. 

35. Const. ap. Summorum Pontificum (25 jul. 1922): AAS 14,420. 

36. Let, ap. Cum sicut (12 oct. 1647). 

37. Let. ap. Quantum secessus (20 marzo 1753); Let. ap. Dedimus sane (16 mayo 1753). 

38. Там само. 

39. Ep. ap. Pío XI, Nous avons appris (29 marzo 1929) ad Card. Dubois. 

40. Exhort. ad cler. cath. Haerent animo (4 agosto 1908): ASS 

41,575. 41. Лк 2,14. 

42. Йн 14,27

Джерело: CREDO