РЕRFЕСTАЕ САRІTАTІЅ
Павло, єпископ,
слуга слуг Божих,
спільно з Отцями Священного Собору
на вічний спомин про справу
ДЕКРЕТ ПРО ОНОВЛЕННЯ ЧЕРНЕЧОГО ЖИТТЯ
(Вступ)
1. Досягання ДОСКОНАЛОЇ ЛЮБОВІ з допомогою євангельських рад, - як це вже попередньо зазначив Священний Собор у своїй конституції про Церкву, що починається словами Lumen gentium, - бере свій початок від науки та прикладу Божественного Вчителя і є світлим знаком Небесного Царства. Тепер Собор має намір розглянути питання про життя і правопорядок інститутів, члени яких складають обіти чистоти, убогості й послуху, а також подбати про їхні потреби, зважаючи на вимоги нашого часу.
Вже від самих початків у Церкві були чоловіки й жінки, які через практикування євангельських рад прагнули з більшою свободою йти за Христом і точніше Його наслідувати; і кожен жив на свій лад життям, присвяченим Богові. Багато з них, натхненні Святим Духом, або вели усамітнене життя, або ж засновували чернечі родини, що їх Церква радо прийняла і затвердила своїм авторитетом. Таким чином, згідно з Божим наміром, з'явилось дивовижне розмаїття чернечих згромаджень, що дуже спричинилось до того, щоб Церква була не тільки споряджена для всякого доброго діла (пор. 2 Тим. 3:17) і приготована для діла служіння на будування Христового Тіла (пор. 4:12), а й, оздоблена різноманітними обдаруваннями своїх дітей, явилась, мов наречена, прикрашена для мужа свого (пор. Од. 21:2); і через це розмаїття пізнається многовидна мудрість Божа (пор. Еф. 3:10).
І в такому розмаїтті обдаровань усі ті, хто покликаний Богом до виконання євангельських рад і вірно їх дотримується, особливим чином присвячують себе Господеві, йдучи за Христом, який, сам будучи дівственним і убогим (пор. Мт. 8:20; Лк. 9:58), через послух аж до хресної смерті ізбавив та освятив людей (пор. Флп. 2:8). Вони, натхненні любов'ю, що влита в їхні серця Святим Духом (пор. Рим. 5:5), щораз більше живуть для Христа і для його Тіла, яким є Церква (пор. Кол. 1:24). І що палкіше вони поєднуються з Христом через таку самовідданість, яка охоплює все їхнє життя, то багатшим стає життя Церкви, а її апостолят приносить більше плодів.
А для того, щоб надзвичайна цінність життя, присвяченого виконанню євангельських рад, та його необхідне служіння сприяли в обставинах сьогодення більшому благові Церкви, цей Священний Собор приймає такі постанови лише щодо загальних засад оновлення життя і правопорядку чернецтва, які були б пристосовані до сучасних умов. Ці постанови стосуються також - зберігаючи, однак, властивий їм характер - тих товариств, які ведуть спільне, але не зв'язане обітами життя, і світських інститутів. А детальніші вказівки для відповідного пояснення й виконання тих загальних засад подасть після закінчення Собору повноважна влада.
(Загальні засади оновлення)
2. Оновлення чернечого життя відповідно до сучасних умов полягає рівною мірою як у постійному поверненні до джерел усього християнського життя й до первісного духу інститутів чернецтва, так і в пристосуванні цього життя до змінених обставин часу. Це оновлення, за спонукою Святого Духа і під проводом Церкви, треба здійснювати на таких засадах:
а) Оскільки основною нормою чернечого життя є наслідування Христа, що пропонується в Євангелії, то всі інститути нехай вважають цю норму своїм найвищим правилом.
б) Для блага Церкви важливо, щоб інститути вирізнялись кожен своїм особливим характером і служінням. Тому необхідно правильно розпізнавати і зберігати дух та істинні наміри Засновників, а також здорові традиції, що творять власну спадщину кожного інституту.
в) Всі інститути мають брати участь у житті Церкви і засвоювати, відповідно до свого характеру, її ініціативи й наміри у таких ділянках, як біблійна, літургійна, догматична, душпастирська, екуменічна, місійна і соціальна, та в міру своїх сил їх підтримувати.
г) Нехай інститути розвивають серед своїх членів належне пізнання життєвих умов людей, обставин часу і потреб Церкви; це все для того, щоб розумно у світлі віри оцінювати ситуацію в сучасному світі й, палаючи апостольською ревністю, успішніше допомагати людям.
д) Оскільки чернече життя передусім спрямоване до того, щоб ченці йшли за Христом і єдналися з Богом через дотримання євангельських рад, треба їм добре усвідомлювати, що навіть найкраще пристосування до сучасних потреб виявиться безуспішним, якщо воно не буде оживлене духовним оновленням, що його завжди, навіть у зовнішній діяльності, слід ставити на перше місце.
(Практичні вказівки щодо оновлення)
3. Спосіб життя, молитви і праці має всюди, а особливо на місійних територіях, належним чином відповідати сучасним фізичним та психічним обставинам ченців, а також - відповідно до характеру кожного інституту - потребам апостоляту, культурним вимогам та соціальним і економічним обставинам.
За тими самими критеріями треба також переглянути спосіб управління інститутами. Тому конституції, “директорії” книги звичаїв, молитов і обрядів та інші подібні кодекси нехай будуть відповідно перевірені, а після усунення застарілих приписів - пристосовані до документів цього Священного Собору.
(Хто має здійснювати оновлення)
4. Лише співпрацею всіх членів інституту можна досягти успішного оновлення і належного пристосування до сучасності.
Проте встановлювати норми такого оновлення та нові закони, а також визначати спосіб достатнього й розсудливого випробування може тільки повноважна влада, передусім генеральні капітули, зберігаючи, якщо це необхідно, правило затвердження Святим Престолом або місцевим єрархом, згідно з приписами права. У тих питаннях, що торкаються всього інституту, настоятелі нехай відповідним чином радяться із членами інституту і вислуховують у випадку пристосованого до сучасних умов оновлення жіночих монастирів можна прислухатись також до побажань і порад, висловлених на зборах конфедерацій або на інших зборах, скликаних за законом.
Нехай, однак, усі пам'ятають, що надію на оновлення слід ґрунтувати радше на ретельнішому дотриманні уставів і конституцій, ніж на множенні законів.
(Деякі спільні елементи чернечого життя)
5. Члени кожного інституту передусім мають пам'ятати, що через прийняття обітів євангельських рад вони відповіли Божому покликанню, щоб не тільки вмерти для гріха (пор. Рим. 6:11), а й, зрікаючись світу, жити лише для Бога. Бо все своє життя вони присвятили служінню Богові; це є особлива посвята, яка глибоко закорінена у хрещальній посвяті й повніше її виражає.
А оскільки ця самопосвята прийнята Церквою, нехай знають, що вони також посвячені на служіння їй. Ця відданість Божому служінню має спонукати й заохочувати їх до бажання розвивати чесноти - передусім смирення та послуху, стійкості й чистоти, - через які вони беруть участь у самоприменшенні Христа (пор. Флп. 2:7-8) і водночас у Христовому житті в Духові (пор. Рим. 8:1-13).
Тому ченці, вірні своїм обітам, зрікаючись усього заради Христа (пор. Мр. 10:28), нехай слідують за Ним (пор. Мт. 19:21), бо Він є те, що одне потрібне (пор. Лк. 10:42), і, слухаючи його слова (пор. Лк. 10:39), нехай вони клопочуться про Господні справи (пор. 1 Кор. 7:32).
Отже, члени кожного інституту, виключно і понад усе шукаючи Бога, мають поєднувати споглядання, через яке вони з'єднуються з Ним розумом і серцем, з апостольською любов'ю, через яку намагаються взяти участь у ділі Ізбавління й поширювати Царство Боже.
(Першорядність духовного життя)
6. Ті, що складають обіти дотримання євангельських рад, нехай передусім шукають і люблять Бога, який першим полюбив нас (пор. 1 Йо. 4:10), і нехай стараються в будь-яких обставинах плекати життя, “поховане з Христом у Бозі” (Кол. З:3). А звідси випливає і набирає сили любов до ближнього, яка необхідна для спасіння світу й будування Церкви. Ця любов, своєю чергою, оживляє практикування євангельських рад і спрямовує його.
Тому нехай члени інститутів пильно плекають молитовний дух і саму молитву, черпаючи їх із первісних джерел християнської духовності. Передусім нехай щоденно беруть до рук Святе Письмо, щоб через читання божественних Писань і роздумування над ним, набути “найвищого спізнання Христа Ісуса” (Флп. 3:8). Нехай вони, згідно із задумом Церкви, серцем і устами звершують літургію Церкви, особливо найсвятіше таїнство Євхаристії, і з цього найбагатшого джерела окормлюють своє духовне життя.
І так, насичені при трапезі божественного Закону і священного олтаря, нехай вони по-братньому люблять членів Тіла Христового, в синівському дусі вшановують і люблять своїх пастирів; нехай щораз більше живуть і відчувають спільно з Церквою та повною мірою присвячують себе її місії.
(Чернечі інститути, присвячені контемпляції)
7. Інститути, що цілковито скеровані на споглядання, - так, що їхні члени в усамітненні й мовчанні, в постійній молитві та добровільній покуті служать єдиному Богові, - завжди зберігають визначну роль у таїнственному Тілі Христовому, в якому “всі члени не виконують ту саму роботу” (Рим. 12:4), навіть якщо є нагальна потреба в діяльному апостольстві. Бо вони приносять Богові досконалу жертву хвали, а народ Божий прикрашають рясними плодами святості, підбадьорюють його своїм прикладом і спричиняються до його зростання завдяки глибинній апостольській плідності. Таким чином, вони є окрасою Церкви та джерелом небесних ласк. І все ж треба переглянути їхній спосіб життя відповідно до вищезгаданих засад і критеріїв оновлення, пристосованого до сучасних умов, однак свято зберігаючи при цьому їхнє відокремлення від світу і їхні вправи, властиві споглядальному життю.
(Чернечі інститути, присвячені апостолятові)
8. В Церкві існує багато інститутів - як духовенства, так і мирян, - які, згідно з даною їм благодаттю, мають різні обдарування і присвячують себе різним апостольським ділам: хто має дар служіння - служить, хто вміє навчати - навчає, хто вміє напоумлювати - напоумлює, хто роздає - роздає у простоті, хто вміє дарувати милосердя - робить це радісно (пор. Рим. 12:5-8). “Є і між дарами різниця, але Дух той самий” (1 Кор. 12:4).
У цих інститутах апостольська та благодійна праця належить до самої природи чернечого життя, оскільки Церква їм цю працю доручила, й вони її здійснюють від імені Церкви як святе служіння і властиве їм діло любові. Тому треба, щоб усе їхнє чернече життя було перейняте апостольським духом, а вся їхня апостольська праця - сформована чернечим духом. Отже, щоб члени цих інститутів могли передусім відповісти своєму покликанню наслідувати Христа і служити самомуХристові в його членах, треба, щоб їхня апостольська праця випливала з тісного єднання з Ним. Цим плекається любов і до Бога, і до ближнього.
Тож нехай ці інститути відповідно узгодять свої правила та звичаї з вимогами апостольства, якому вони посвячуються. А оскільки чернече життя, віддане апостольській праці, набуває різних форм, то необхідно під час згаданого оновлення брати до уваги це розмаїття форм, щоб у різних інститутах життя членів на службі Христові розвивалося за допомогою притаманних їм та відповідних засобів.
(Збереження життя монашого і монастирсъкого)
9. Як на Сході, так і на Заході треба вірно зберігати гідний пошани інститут монашого життя, і нехай з кожним днем щораз більше проявляється первісний дух цього інституту, який протягом багатьох століть здобув собі славетні заслуги перед Церквою і людським суспільством. Головним обов'язком монахів є смиренно й водночас шляхетно служити Божій Величі в монастирських стінах - або цілковито присвячуючи себе богопоклонінню у відокремленому житті, або беручись, згідно з приписами, за будь-які діла апостольства чи християнської любові. Тому нехай вони, зберігаючи своєрідний характер інституту, оновлять давні благодійні традиції й так пристосують їх до сучасних духовних потреб, щоб монастирі стали неначе розсадниками для духовного зростання християнського народу.
Також чини, які, згідно з правилом чи уставом, поєднують апостольське життя з хоральною молитвою і монашою дисципліною, нехай так узгодять з вимогами властивої їм форми апостоляту свій спосіб життя, щоб вірно його зберегти, тому що він становить для Церкви надзвичайне благо.
(Чернецтво мирянське)
10. Чернецтво мирянське (Vita religіоѕа Іаісаlіѕ) - як чоловіків, так і жінок - є завершеним у собі самому станом дотримання євангельських рад. Тому, високо цінуючи цей спосіб життя, як дуже корисний для пастирського завдання Церкви у вихованні молоді, в піклуванні про хворих, а також у виконанні інших служінь, Священний Собор підтримує мирян - членів цих спільнот у їхньому покликанні й заохочує пристосувати своє життя до сучасних вимог. Священний Собор заявляє, що немає жодної перешкоди для того, щоб у згромадженнях братів, зберігаючи їхній мирянський характер, деякі члени, за розпорядженням Генеральної капітули, отримали рукоположення, щоб допомогти, коли це необхідно, у священичому служінні в спільнотах.
(Світські інститути)
11. Світські інститути (Іnѕtіtutа ѕаесulаrіа), хоч не є чернечими інститутами, однак передбачають визнані Церквою справжні й повні обіти дотримання євангельських рад у світському середовищі. Ці обіти дають справжню посвяту чоловікам і жінкам, мирянам і клирикам, що живуть у світських обставинах. Тому нехай вони особливо намагаються повною мірою віддати себе Богові в досконалій любові, а самі інститути нехай зберігають своєрідний і особливий, тобто світський, характер, щоб вони могли успішно звершувати всюди у світі й ніби ізсередини світу апостольську місію, для здійснення якої вони постали.
Однак члени цих інститутів мають добре розуміти, що не зможуть виконати таке велике завдання, якщо не будуть настільки обізнані у справах Божих і людських, щоб справді стати закваскою для світу, для утвердження і зростання Тіла Христового. Тому нехай настоятелі дуже дбають про те, щоб дати своїм членам передусім духовну підготовку, а також підтримують їх у подальшому формуванні.
(Про чистоту)
12. Чистоту “задля Небесного Царства” (Мт. 19:12), яку засвідчують ченці, треба цінувати як надзвичайний дар благодаті. Вона особливим чином звільняє серце людини (пор. 1 Кор. 7:32-35), щоб воно сильніше палало любов'ю до Бога і до всіх людей. Тому чистота є особливим знаком небесних благ і найбільш відповідним засобом, щоб ченці радо присвячували себе служінню Богові й апостольським ділам. Тим самим вони засвідчують перед усіма вірними той предивний шлюб, який установлений Богом і об'явиться повною мірою в майбутньому світі, в якому Церква має єдиного Жениха - Христа.
Отож треба, щоб ченці у своїх стараннях вірно дотримуватись обітів повірили словам Господнім і, уповаючи на поміч Божу, не покладалися тільки на свої сили, а умертвляли свою плоть і пильно оберігали свої чуття. Нехай також не нехтують природні засоби, що сприяють духовному й тілесному здоров'ю. Тоді вони не будуть непокоїтися через фальшиві теорії про те, що, мовляв, досконала чистота є неможливою або шкідливою для розвитку людини, а, керуючись немов якимось духовним інстинктом, відкидатимуть усе, що для чистоти становитиме небезпеку. Нехай, крім того, всі пам'ятають, а особливо настоятелі, що чистоти надійніше дотримуються тоді, коли між членами інституту в їхньому спільному житті панує справжня братня любов.
Оскільки збереження досконалої чистоти глибоко заторкує основні нахили людської природи, то нехай кандидати приступають до обітів чистоти й будуть допущені до них тільки після справді достатнього випробування і після досягнення ними належної психічної та емоційної зрілості. Треба не тільки застерегти їх перед небезпеками, що загрожують чистоті, а й навчити їх прийняти безженність, присвячену Богові, як благо для всієї людської особистості.
(Про вбогість)
13. Вибір добровільної вбогості сьогодні особливо цінний як знак наслідування Христа. Тож нехай ченці ретельно дотримуються вбогості, а в разі потреби - навіть виявляють її в нових формах. Завдяки цій вбогості ми беремо участь в убогості Христа, який, бувши багатим, задля нас став бідним, щоб ми його вбожеством стали багатими (пор. 2 Кор. 8:9; Мт. 8:20).
Що ж до чернечого вбожества, то не досить лише підкорятися настоятелям у користуванні благами, а треба, щоб ченці були вбогі матеріяльно й духовно, маючи скарб свій на небі (пор. Мт. 6:20).
Нехай кожен з них у своєму служінні почуває себе підвладним загальному законові праці і, здобуваючи необхідне для проживання і для своєї справи, хай відкидає всяку надмірну турботу й доручає себе провидінню Небесного Отця (пор. Мт. 6:25-26).
Чернечі згромадження можуть у своїх конституціях дозволяти своїм членам зрікатися успадкування майна - вже набутого чи того, що його можуть отримати в майбутньому.
З огляду на умови кожного окремого місця, інститути мають прагнути до свого роду колективного свідчення про бідність і охоче віддавати якусь частку свого майна на інші потреби Церкви та утримання бідних, яких усі ченці повинні любити в дусі Христовому (пор. Мт. 19:21, 25:34-36; Як. 2:15-16; 1 Йо. 3:17). Нехай провінції та обителі інститутів діляться взаємно матеріяльними благами, щоб ті, які мають більше, допомагали тим, які терплять нестатки.
Хоч інститути - якщо тільки в уставах і конституціях не передбачено іншого - мають право володіти всім необхідним для свого земного життя і своєї праці, нехай, однак, вони уникають будь-якої розкоші, непомірних прибутків та накопичення майна.
(Про послух)
14. Обітом послуху ченці повною мірою віддають свою волю Богові на знак жертвування себе самих й завдяки цьому триваліше та надійніше єднаються зі спасенною Божою волею. Так за прикладом Ісуса Христа, - який прийшов чинити волю Отця (пор. Йо. 4:34, 5:30; Євр. 10:7; Пс. 40:9) і, “прийнявши вигляд слуги” (Флп. 2:7), через страждання навчився послуху (пор. Євр. 5:8), - ченці, спонукані Святим Духом, з вірою підкоряються своїм настоятелям, які діють іменем Божим. Під їхнім проводом вони віддаються служінню всім братам у Христі, як і сам Христос через свій послух Отцеві служив братам і віддав життя своє на викуп за багатьох (пор. Мт. 20:28; Йо. 10:14-18). Так вони тісніше приєднуються до служіння Церкві й намагаються дійти “до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4:13).
Тож нехай ченці, в дусі віри та любові до Божої волі, виявляють смиренний послух своїм настоятелям, відповідно до приписів уставів і конституцій, віддаючи сили свого ума та волі, а також природні й благодатні дарування на виконання наказів і доручених їм завдань, знаючи, що тим самим вони спричиняються до розбудови Тіла Христового за задумом Божим. Такий чернечий послух не тільки не применшує гідності людської особи, а приводить її до повної зрілості, тому що збагачує її свободою дітей Божих.
А настоятелі - маючи дати Богові звіт про довірені їм душі (пор. Євр. 13:17) й самі покірні Божій волі у виконанні своїх обов'язків - нехай здійснюють свою владу в дусі служіння братам, щоб тим самим виявляти ту любов, якою Бог їх любить. Нехай керують підлеглими як дітьми Божими і з пошаною до їхньої особистості, плекаючи їхній добровільний послух. Тому нехай залишають їм належну свободу, зокрема в тому, що стосується таїнства Покаяння і вибору духівника. Їм треба скеровувати ченців до того, щоб вони співпрацювали з настоятелями у виконанні своїх обов'язків та в різних починаннях, виявляючи активний послух і відповідальність. Тому нехай настоятелі радо вислуховують ченців і заохочують їх до співпраці для блага інституту й Церкви, але при цьому хай зберігають свою владу приймати рішення та наказувати ченцям, що їм належить робити.
Капітули і Ради мають вірно виконувати доручені їм обов'язки управління. І кожна з них нехай по-своєму буде виявом участі й старання всіх членів для блага всієї спільноти.
(Про життя у спільноті)
15. За прикладом первісної Церкви, в якій “громада вірних мала одне серце й одну душу” (Ді. 4:32), спільнотне життя має постійно тривати в молитві та спільності одного духу (пор. Ді. 2:42) й оживлюватися євангельською наукою, святою літургією, а особливо Євхаристією. Як члени Тіла Христового, нехай ченці у братньому спілкуванні випереджають одне одного пошаною (пор. Рим. 12:10), носячи “тягарі один одного” (Гал. 6:2). Оскільки любов Божа влита в серця Святим-Духом (пор. Рим. 5:5), спільнота, як справжня родина, зібрана в ім'я Господнє, радіє з його присутності (пор. Мт. 18:20). А любов - це “виконання Закону” (Рим. 13:10) та “зв'язок досконалості” (Кол. 3:14), і завдяки їй ми знаємо, що “перейшли від смерті до життя” (1 Йо. 3:14). Мало того - єдність братів свідчить про прихід Христа (пор. Йо. 13:35, 17:21) і є джерелом великої апостольської сили.
А щоб поміж членами був сильнішим братній зв'язок, нехай ті, що їх називають “конверсами” [асоційованими братами], “співпрацівниками” чи ще інакше, будуть тісно пов'язані з життям і справами спільноти. І якщо обставини справді не вимагають іншого рішення, треба звести жіночі інститути до лише одної категорії сестер. У цьому випадку нехай буде збережена лише така різнорідність осіб, якої вимагає розмаїття справ, що до них сестри призначені особливим Божим покликанням чи за своїми особливими здібностями.
Що ж стосується чоловічих монастирів і тих інститутів, які не підпадають під визначення мирянських, то, згідно з їхнім характером та за приписами конституцій, вони можуть на рівних підставах приймати до себе і духовенство, і мирян, надаючи їм рівні права та обов'язки, окрім тих, що випливають зі священного сану.
(Папська клаузура монахинь)
16. Папська клаузура (сlаusurа рараlіѕ) для монахинь, які ведуть виключно контемплятивний спосіб життя, нехай буде збережена. Однак її треба пристосувати до обставин часу і місця, скасовуючи застарілі звичаї й вислухавши побажання самих монастирів.
Інші ж монахині, які, згідно з уставом, займаються ділами апостоляту, нехай будуть звільнені від папської клаузури, щоб вони могли краще виконувати доручені їм обов'язки апостольства, зберігаючи, однак, клаузуру за приписами конституцій.
(Чернечий одяг)
17. Чернечий одяг, що є знаком посвяти, нехай буде простим і скромним, убогим і водночас пристойним. Крім того, він має відповідати вимогам здоров'я і бути пристосованим до обставин часу й місця та до потреб служіння. А одяг ченців і черниць, який не відповідає цим нормам, треба змінити.
(Про підготовку ченців)
18. Оновлення інститутів відповідно до сучасних умов найвищою мірою залежить від підготовки членів. Тому ченців, які не належать до клиру, а також черниць не слід призначати відразу після новіціату до апостольської праці: їхню чернечу й апостольську, наукову й технічну підготовку, навіть після отримання потрібних звань, треба й далі продовжувати у відповідних домах.
Але для того, щоб пристосування чернечого життя до вимог нашого часу не було лише поверховим і щоб ті, хто, згідно з уставом, займається зовнішнім апостолятом, не виявилися нездатними виконати своє завдання, треба їх ознайомити, відповідно до інтелектуальних здібностей та особистого характеру кожного, із чинними в сьогоденні звичаями суспільного життя та категоріями цінностей і мислення. Цю підготовку слід проводити так, щоб через гармонійне злиття різних її елементів вона сприяла єдності чернечого життя.
Нехай ченці протягом усього свого життя ревно стараються вдосконалювати свою духовну, наукову й технічну культуру, а настоятелі нехай по можливості надають їм для цього нагоду, підмогу і час.
Настоятелі повинні також дбати про те, щоб дуже ретельно добирати керівників, духівників та викладачів і щоб вони отримували грунтовну підготовку.
(Заснування нових чернечих інститутів)
19. При заснуванні нових інститутів слід серйозно зважити, чи є вони необхідними або принаймні вельми корисними і чи існує можливість їхнього подальшого розвитку, - щоб уникнути необережного створення інститутів, які не приносять користі або позбавлені достатньої сили для існування. У молодих Церквах треба особливо плекати й розвивати ті форми чернечого життя, які відповідають характерові та стилю життя мешканців, а також місцевим звичаям та умовам.
(Збереження і розвиток властивоі інститутам діяльності)
20. Нехай інститути вірно зберігають та розвивають властиву їм діяльність і, з огляду на користь усієї Церкви й окремих єпархій, пристосовують її до потреб часу та місця, вдаючись при цьому до доречних засобів, зокрема нових, і відмовляючись від тієї праці, яка сьогодні вже не відповідає духові й первісному характерові інституту.
Місійний дух у чернечих інститутах треба всіляко зберігати і, відповідно до характеру кожного з них, так пристосувати його до сучасних умов, щоб проголошення Євангелія всім народам ставало щораз успішнішим.
(Інститути й монастирі, що занепадають)
21. Тим інститутам та монастирям, які, на думку місцевих єрархів, яких це стосується, і на розсуд Святого Престолу, не дають обґрунтованої надії на подальший розквіт, треба заборонити надалі приймати новиків. Нехай вони будуть, по можливості, об'єднані з іншим, більш успішним інститутом чи монастирем, який не дуже відрізняється від них за духом і метою.
(Об'єднання інститутів)
22. За наявності обґрунтованих причин і зі схвалення Святого Престолу нехай автономні (ѕuі іurіѕ) інститути й монастирі утворюють такі об'єднання: федерації - якщо вони якимось чином належать до однієї й тієї самої чернечої сім'ї; союзи - якщо вони мають майже однакові конституції та перейняті тим самим духом (особливо якщо ці інститути й монастирі дуже невеликі); асоціації - якщо вони займаються однаковою або схожою зовнішньою діяльністю.
(Конференції чи Ради вищих Настоятелів)
23. Треба підтримувати Конференції чи Ради вищих Настоятелів, засновані Святим Престолом, які можуть чимало сприяти повнішому досягненню мети кожного з інститутів, успішнішій співпраці на благо Церкви, справедливішому розподілові євангельських працівників на певній території, а також обговоренню справ, спільних для ченців, налагодивши належну координацію та співпрацю з Єпископськими Конференціями в тому, що стосується здійснення апостольської місії.
Подібні Конференції можуть бути встановлені також для світських інститутів.
(Плекання чернечих покликань)
24. Священики і християнські виховники нехай докладають поважних зусиль, щоб сприяти новому зростанню чернечих покликань, які мають бути старанно підібрані й повною мірою відповідати потребам Церкви. У звичайній проповіді треба також частіше говорити про євангельські ради та про вибір чернечого стану. Нехай батьки, виховуючи своїх дітей у християнському дусі, плекають і зберігають у серцях покликання до чернечого життя.
Інститутам дозволяється поширювати відомості про себе, щоб заохочувати до покликання й шукати кандидатів, але з тією умовою, щоб це відбувалося з належною розсудливістю та згідно з приписами Святого Престолу і місцевого єрарха.
Разом з тим, нехай ченці пам'ятають про те, що приклад їхнього власного життя - це найкраща рекомендація їхнього інституту і найбільш вдале заохочення до обрання чернечого життя.
(Закінчення)
25. Інститути, для яких встановлено ці засади пристосованого до сучасності оновлення, нехай з готовністю відповідають своєму божественному покликанню і своєму завданню в сучасній Церкві. Бо Священний Собор високо цінує їхній спосіб життя в чистоті, вбогості й послухові, прикладом якого є сам Христос-Господь, і покладає тверду надію на їхню плідну працю - як невидиму, так і публічну. Нехай, отже, всі ченці з непохитною вірою, з любов'ю до Бога і ближнього, полюбивши хрест, з надією на вічну славу поширюють у всьому світі благовість Христову, щоб усі побачили їхнє свідчення і щоб Отець наш, що є на небі, був прославлений (пор. Мт. 5:16). Таким чином, молитвами преблагословенної Богородиці, Діви Марії, “життя якої - взірець для всіх” (св. Амвросій. Про дівство, кн. ІІ, гл. 2, п. 15), вони будуть щодня зростати і приносити щораз рясніші плоди спасіння.
***
Все викладене в цьому Декреті й кожне з викладеного зокрема було до вподоби Отцям Священного Собору. І Ми апостольською владою, даною Нам Христом, разом із Високодостойними Отцями у Святому Духові це схвалюємо, вирішуємо і постановляємо; і те, що було соборно постановлено, наказуємо для Божої слави оприлюднити.
Рим, при соборі св. Петра,
28 жовтня 1965 року.
Я, Павло, Єпископ Католицької Церкви
(Далі йдуть підписи Отців Собору)
(УВАГА! Текст майже не редаговано, а лише перенесено ПРИМІТКИ в кінець документу для зручнішого читання. Примітки, подібно як і весь текст, було перебрано вручну, то ж перепрошую читача за, можливо, десь пропущену літеру)
Немає коментарів:
Дописати коментар